«Світло всередині»: як ветерани, які втратили зір, шукають новий шлях до життя

За даними ПРООН, лише за перші сім місяців 2023 року понад 19 тисяч українців отримали серйозні порушення зору. Міністерство у справах ветеранів говорить: серед понад 130 тисяч ветеранів з інвалідністю щонайменше 18 тисяч мають проблеми із зором.

Ці цифри — не статистика, а долі людей. Вони втратили зір, захищаючи Україну. І тепер шукають нову опору, відновлюють навички, вчаться жити у темряві. Саме для цього у Києві відбувся чотириденний ретрит-кемп «Світло всередині», організований для незрячих ветеранів та їхніх сімей.

Хто стоїть за ініціативою

Кемп став можливим завдяки співпраці кількох команд:

• ГО «Прогресильні», яка відома своїми проєктами у сфері соціальної інклюзії;
• ГО «СД Платформа», що розвиває громадянську участь і молодіжне лідерство;
• реабілітаційного центру «Трініті ХАБ» — простору, спеціально створеного для адаптації незрячих ветеранів.
• OPIC - Міжнародного центру ім. Олафа Пальме (Швеція)

Мета ретриту — створити безпечне середовище для відновлення, обміну досвідом і пошуку практичних рішень, які допоможуть інтегрувати незрячих ветеранів у суспільство.

Атмосфера перших днів

У «Трініті ХАБ» у спекотний серпневий день панувала особлива атмосфера. Біля входу зустрічали організатори, у повітрі змішувався аромат кави й легке хвилювання. Учасники знайомилися, торкалися рук — ніби на мить забували про темряву. Часто звучала фраза:

«Інші змогли, і я зможу»

Перший день був присвячений знайомству, простим вправам і відвертій розмові про те, що відчуває незрячий ветеран після шпиталю. Один із учасників зізнався:

«Тебе виписують — і ти сам. Ніби світ є, але він чужий»

Ці слова вразили багатьох.

Практика і підтримка

Другий день мав зовсім інший настрій. Майстер-класи, терапія, танцювально-рухові вправи, тренінги з орієнтації в просторі та навіть скеледром. Те, що здавалося неможливим, ставало досяжним: ветерани піднімалися стіною без страху. В їхніх очах не було розпачу — лише виклик.

Психологічні сесії виявилися непростими. Тут уперше відверто озвучувалися найглибші страхи: «Стати овочем, бути некорисним». Та поруч сиділи побратими, і сама їхня присутність знімала частину болю.

День у SPA

Третій день учасники провели у Koncha Zaspa Park & Resort. Басейн, вода, дихальні практики — усе це стало справжньою терапією. Ветерани сміялися, пірнали, відкривали новий досвід. Один із них сказав:

«У воді я вільний. Тут я такий, як усі»

Для багатьох це був момент внутрішнього зцілення.

Танці як тренування безпеки

Один із перших днів ретриту розпочався… з танців. Ветерани під музику вчились робити кроки, тримати рівновагу, відчувати простір.

«Танці — це не для розваги. Це безпека пересування», — пояснює Володимир Батіщев, тренер-реабілітолог та військовий психолог.

«Танцювальні елементи дають відчуття простору, зменшують травматизм. Часто бувають ситуації, коли потрібно швидко покинути небезпечну місцевість, і тіло незрячого має бути мобілізоване. Для цього у нас є степ-аеробіка, а віденський вальс допомагає тримати баланс».

Під час занять ветерани розповідали свої історії. Андрій, який втратив зір півтора року тому на Курському напрямку, каже:

«Раніше я не міг пройти прямо — мене хитало. А тепер можу. Ми навіть удома з донькою танцюємо».

А Микола показує фото розбитої бойової машини:

«У неї влучив ПТУР. Побратим тепер на ліве око не бачить, а я — на праве. Кажуть, що я ще й везунчик».

Технології, що повертають самостійність

Ще один блок ретриту присвячений сучасним технологіям. Експерт Ігор Кушнір демонструє розумні окуляри, програми зі штучним інтелектом на смартфонах, які розпізнають гроші, кольори світлофорів, фотографії.

«Це вже працює, і воно реально підвищує якість життя. Роботи-поводирі ще в перспективі, але телефони вже сьогодні допомагають незрячим бути самостійнішими», — наголошує Кушнір.

Герої серед учасників

Серед учасників кемпу — Максим Льозов, Герой України.
У боях під Кремінною та Бахмутом він втратив одне око, але повернувся на фронт. У серпні 2024 року під час артобстрілу втратив друге. Попри це, Максим залишився активним, бере участь у суспільному житті, надихає інших.

26 лютого 2025 року він отримав Золоту Зірку Героя України. Участь Льозова в ретриті — нагадування: навіть після найважчих втрат ветеран може бути прикладом сили та мужності.

Що насправді потрібно незрячим ветеранам

У фінальний день учасники відкрито поділилися своїми проблемами й запитами.

Пріоритезація потреб незрячих ветеранів

1. Пріоритезація від держави та гідне фінансове й соціальне забезпечення
Системна підтримка на рівні держави: пенсії, пільги, програми адаптації, нормативна база. Без цього інші рішення залишаться точковими.

2. Підтримка у постгоспітальний період
Найуразливіший момент — коли ветерана виписують і він лишається сам на сам зі станом. Тут потрібна робота психолога й реабілітолога, щоб уникнути кризи.

3. Локалізація медичних і реабілітаційних центрів
Доступ до якісної допомоги має бути в кожному регіоні, щоб уникнути виснажливих поїздок у Київ чи великі міста.

4. Зміна та адаптація фізичних просторів
Вулиці, транспорт, державні установи, громадські простори повинні бути доступними для незрячих. Це питання безпеки та гідності.

5. Виділення коштів громадами на підтримку
Місцеві бюджети мають створювати програми для адаптації просторів, фінансування реабілітаційних центрів та соціальних послуг.

6. Навчання та підтримка сімей
Сім’я — перший рівень підтримки. Необхідні тренінги для дружин, матерів, дітей ветеранів, щоб вони знали, як допомогти.

7. Адаптація освіти під потреби
Від дитсадка до університету потрібно навчати молодь, як взаємодіяти з людьми з інвалідністю. Так формується культура інклюзії.

8. Підготовка суспільства загалом
Робочі місця, громадський транспорт, заклади освіти й культури мають бути готові приймати людей з інвалідністю. Це довгострокова стратегія зміни мислення.

9. Профорієнтація та працевлаштування
Ветерани мають отримати можливість працювати, реалізовувати себе в новій ролі та відчувати корисність.

10. Доступ до кінологічних служб і собак-поводирів
Практичний інструмент мобільності та безпеки. Важливо, але потребує ресурсів і часу (навчання собаки займає до півроку).

11. Створення спільноти та дискусійного клубу
Формування середовища взаємопідтримки, обмін досвідом і вплив на політику.

12. Регулярні відвідування басейнів як антистрес
Фізичне навантаження та релаксація, що допомагають відновленню. Це цінне доповнення, але не замінює базових потреб.

За кулісами ретриту

Організатор Богдан Ференс наголошує:

«Ретрит — це відновлення не тільки для незрячих ветеранів, а й для тих, хто з ними поруч: матерів, дружин, дітей. Для них ми передбачили день у СПА. Важливо, щоб незрячі з дитинства ділилися досвідом із тими, хто втратив зір на війні».

Тетяна Костенко, заступниця директора «Трініті ХАБ»:

«Усі послуги безкоштовні. Ми шукаємо донорів, бо кількість таких хлопців зростає. Госпіталі щодня відправляють нових».

Чому це важливо

В Україні майже немає спеціалізованих центрів для незрячих ветеранів. «Світло всередині» став першим у своєму форматі проєктом. Він не тільки допомагає реабілітації, а й піднімає питання системної підтримки.

Подібні ініціативи:

• руйнують бар’єри між людьми з інвалідністю та суспільством;
• формують нову культуру взаємодії;
• створюють партнерства між державою, громадами та НГО.

Чотири дні у «Світлі всередині» змінили всіх. Атмосфера впевненості у кроці без тростини, сміх під час вечері, тиха розмова з новими друзями — усе це стало доказом: ретрит дав більше, ніж реабілітацію.

Українські незрячі ветерани сьогодні не шукають жалю, вони прагнуть жити повноцінно. І такі заходи — важливий крок до того, щоб суспільство їх почуло.

Переглянути сюжети про Ретрит можна за посиланням.