Молодь і ринок праці: Одеса шукає відповіді

Організаторами виступила громадська організація «Прогресильні» спільно з партнерами – французькою компанією Cegos та нідерландською GlocalShift, Об’єднанням організацій роботодавців Одеської області, Південним кваліфікаційним центром та Одеським обласним центром зайнятості. Цей захід став підсумком проєкту з професійної перекваліфікації молоді Півдня України, який реалізовувався за підтримки Cegos та GlocalShift. У межах проєкту 75 молодих людей пройшли професійну перекваліфікацію, здобувши нові знання, практичні навички та компетентності, що вже сьогодні користуються попитом на ринку праці. Проєкт став другою фазою програми професійної перекваліфікації, яку реалізує ГО «Прогресильні» (перша фаза відбулася у 2024–2025 роках). Цього разу основний акцент було зроблено на підготовці молоді Одещини до роботи за виробничими професіями, а також на розвитку компетентностей у сфері створення безбар’єрного та інклюзивного середовища. Такий підхід є надзвичайно актуальним у контексті відновлення України. Попит на кваліфікованих робітників стрімко зростає, адже саме вони відіграють ключову роль у відбудові інфраструктури, розвитку громад та зміцненні економіки. Водночас підготовка спеціалістів, які впроваджують принципи безбар’єрності, сприяє створенню просторів, доступних для всіх, зокрема ветеранів війни, людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Саме поєднання професійної підготовки з принципами інклюзивності дозволяє формувати сучасний ринок праці та забезпечувати відбудову українських міст і громад відповідно до європейських стандартів доступності, рівності можливостей та соціальної згуртованості.

Перша частина заходу була присвячена презентації результатів проєкту з професійної перекваліфікації молоді Одещини. Учасники ознайомилися з досягненнями програми, її впливом на розвиток професійних компетентностей молодих людей, а також долучилися до відкритої дискусії щодо сучасних викликів зайнятості молоді в південних регіонах України. Під час панельного обговорення представники влади, роботодавців, освітньої спільноти та громадського сектору спільно шукали рішення, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності молоді, розвиток професійної освіти та створення нових можливостей для успішного старту кар'єри. Друга частина заходу мала практичний формат і була орієнтована безпосередньо на молодь, яка пройшла навчання в межах проєкту. У форматі «Живої бібліотеки» учасники працювали над розвитком м’яких (soft skills) навичок, що сьогодні є одними з найважливіших для успішного працевлаштування. Молодь удосконалювала навички комунікації, командної роботи, самопрезентації, ефективної взаємодії, управління конфліктами та професійної адаптації. Саме такі компетентності дедалі частіше визначають успішність молодого фахівця на сучасному ринку праці та допомагають впевнено розпочати професійну діяльність.

Модерували захід засновник ГО «Прогресильні» Богдан ФЕРЕНС та HR-менеджерка організації та координаторка проєкту з професійної перекваліфікації молоді Півдня України Людмила КОРНУТА.

Богдан ФЕРЕНС, сформулював головну стратегічну мету проєкту: «Ми прагнемо аби молодь залишалася в Україні. Успішні кейси, реалізовані в Одеському регіоні, мають масштабуватися в інших громадах. Щоб заклади профосвіти та органи місцевого самоврядування могли брати готову модель і впроваджувати її у себе».

Окрему увагу засновник ГО «Прогресильні» приділив темі інклюзії – не декларативної, а реальної: «Ментальна зміна важливіша за фізичну. Якщо ми змінимося всередині – всі наші простори стануть справді інклюзивними. Іноді кілька метрів якісно покладеної тактильної плитки важливіші за десяток законопроєктів, які так і не стануть законами».

З вітальним словом до учасників звернулася Олена МАЗУР – начальник відділу соціально-трудових відносин та зайнятості населення управління регіонального розвитку Департаменту економіки Одеської обласної державної адміністрації: «Світ змінюється швидше, ніж ми встигаємо до нього готуватися. Штучний інтелект уже тут, і він диктує нові правила. Одні професії зникають – і це факт, який не варто замовчувати. Але разом із ними зʼявляються нові ніші, нові можливості. Питання в тому, хто встигне їх зайняти першим».

На переконання Олени МАЗУР, відповідь очевидна. Саме молодь найгнучкіша, найвідкритіша до змін та готова до навчання. А завдання держави і партнерів – не стояти осторонь, а створювати умови, щоб ця енергія знайшла правильне застосування. І саме такі проєкти, як цей, – конкретна відповідь на цей виклик.

Засновник та представник міжнародного партнера GlocalShift Яннік ДЮПОН, привітав учасників заходу та підкреслив важливість проєкту для регіону. Він особисто відвідував Одесу після початку повномасштабного вторгнення і говорив щиро: «Незважаючи на чотири роки жорстокої агресії, робота продовжується. Команда ГО «Прогресильні» тримає надію живою. Це по-справжньому гідне захоплення. Ви – наше натхнення, і ми продовжуємо боротися разом з вами».

Яннік ДЮПОН також анонсував перехід проєкту до третьої фази та можливе масштабування програми на інші регіони України. 

Результати проєкту презентували Людмила КОРНУТА та Костянтин ПАЛЬШКОВ.

Людмила КОРНУТА розставила акценти. Фокус проєкту саме на молоді. Не тому, що про неї забувають – а тому, що про неї говорять значно менше, ніж вона того заслуговує: «Ми щодня заходимо в аудиторії і бачимо молодь, яка змінюється. Вона переживає непрості часи. Молоді люди тільки починають шукати власний шлях. І в цей момент їм критично важливо мати поруч підтримку».

У другій фазі проєкту учасники опанували три ключові напрями, що включали сім освітніх треків: інклюзія (монтаж інклюзивного санвузла, технологія ручного дугового зварювання пандусів, встановлення тактильної плитки), сфера обслуговування (кондитерська і пекарська справа, офіціант-бариста) та охорона портових засобів і компаній.

Людмила КОРНУТА сформулювала просту, але дієву формулу успіху: навчити – підтримати – працевлаштувати.

Вона також зазначила: «Нас здивувало, що навіть тактильну плитку встановлювали дівчата. Коли ми з ними спілкувалися, вони сказали: «Нам це цікаво». Підтримати людину від «хочу, але не впевнена» до «дякую, я б ніколи не наважилася» – ось у чому головна цінність».

Одна з учасниць додала від себе: «Ми були всі липкі, брудні, але продовжували працювати – для людей, для суспільства, щоб іншим було комфортно. Саме тоді ми зрозуміли, що це справжня справа».

Костянтин ПАЛЬШКОВ, співкоординатор проєкту, поділився своїм спостереженням: «Я все більше приймаю нову реальність. Сьогодні в робітничих професіях ми бачимо все більше жінок, ніж раніше».

Після курсів молодь почала інакше дивитися на місто: помічати, де бракує пандуса, де тактильна плитка покладена неправильно. Це вже ознака професійного погляду і, мабуть, один із найважливіших результатів, який важко вписати в якусь звітність.

Серед учасників були й колишні військові, які повернулися з фронту. Для них перекваліфікація стала можливістю знову відчути себе потрібними і продовжити рухатися вперед разом із суспільством, а не осторонь від нього.

Окрім фахових навичок, молодь навчали soft skills: як скласти резюме, щоб тебе помітили; як працювати в команді з людьми різного віку і світогляду; як відстоювати свої інтереси й вирішувати конфлікти. Бо вийти на ринок праці з умінням варити – важливо. Але вміти залишитися і вирости – це вже інша результат.

На публічній панелі зібралися люди з дуже різним досвідом.

Артем БОНДАРЄВ – ветеран війни. Після поранення у 2022 році він втратив зір, і зараз працює у відділі кадрів на підприємстві, де до війни працював на іншій посаді. Артем відверто говорить про інклюзію: «Я три з половиною роки чую про пандуси і тактильну плитку. Але я їх майже не помічаю в місті. Ми хочемо бути активними учасниками життя. Нам не потрібна формальна допомога. Нам потрібна інфраструктура, яка справді працює».

Ігор ДУБЧАК, представник Обʼєднання організацій роботодавців Одеської області, почав з того, чого зазвичай не кажуть уголос на офіційних заходах: «У бізнесу зараз дуже болить проблема з кадрами. Уже ходять анекдоти, що скоро профорієнтацію треба буде проводити в дитячому садочку – бо школа вже запізнюється». Ігор ДУБЧАК наголосив, що кадровий голод у виробничих професіях вже критичний, і додав: «Бізнесу фізично не вистачає рук. Робітничі професії зараз добре оплачуються – зварювальники, слюсарі, фахівці з охорони. Молодь часто просто не знає реальних цифр. Розвивайте навички, беріть участь у комʼюніті – і ви зможете забезпечити себе і свою сімʼю».

Лілія ОСТАПЮК, керівниця відділу персоналу компанії з машинобудування Еверласт, підтвердила: кваліфікований зварювальник-початківець з хорошою мотивацією через рік може заробляти нарівні з досвідченим фахівцем. Зараз на Еверласт працюють пʼятеро співробітників молодших за 23 роки. Завод розробляє програму наставництва, адаптує графіки для ветеранів, поступово змінює культуру виробництва. Лілія ОСТАПЮК зауважила: «Виробництво потребує людей і потребує молоді. Реалізуватися тут можна – і заробляти можна».

Коли мова зайшла про штучний інтелект, Лілія ОСТАПЮК не заперечувала його можливостей, але чітко позначила межу: «Штучний інтелект не може зварити цистерну. Це дуже складний процес. Це руки, знання і досвід – і це ніяка машина не замінить».

Світлана ТАБАКОВА, заступниця начальника Обласного центру зайнятості, начальниця відділу організації профнавчання, наголосила на необхідності інвестицій у молодь і конкретних можливостях, які вже існують: «За пʼять місяців ми охопили профорієнтаційними заходами 13 000 молодих людей з Одещини. Молодь Одещини – найактивніша в Україні за цим показником».

Світлана ТАБАКОВА також розповіла про можливість отримати 80 000 гривень при відкритті ФОП та про програми підтримки роботодавців, які беруть молодь на перше робоче місце. 

«Центр зайнятості – це не лише про тих, хто втратив роботу. Це про тих, хто хоче стати конкурентоспроможним. Молодь має знати про конкретні можливості, а ті, хто ці можливості формує, – говорити про них відкрито і зрозуміло. Ринок праці має бути відкритим для всіх – незалежно від досвіду, стартової позиції чи обставин», додала спікерка.

Сергій СУЩЕНКО, директор Одеського центру професійно-технічної освіти, виступив на заході як людина, яка знає про ринок праці не з презентацій, а з щоденної практики. Профтехзаклади залишаються на передовій підготовки кадрів навіть в умовах воєнного часу. Незважаючи на труднощі, заклад продовжує навчати молодь затребуваних робітничих професій, які дають реальний старт на ринку праці.

«До нас ідуть, в нас вкладають інвестиції, є сучасне обладнання. І практично 100% наших випускників працевлаштовуються. Ми не боїмося штучного інтелекту. Ще рік тому я би так не казав – але зараз кажу впевнено», зауважив спікер.

Окрема тема, яку Сергій СУЩЕНКО підняв, – це підготовка до роботи з ветеранами та людьми, які постраждали від війни: «Завдяки проєкту я почув ті думки, які дуже важко почути вживу від людей, які напряму пов'язані з наслідками війни. Це для нас надзвичайно важливо – бо ми готуємося навчати і перенавчати ветеранів. І ця робота вже йде».

Ангеліна ДОКУС, голова Молодіжної ради при Одеській обласній державній адміністрації, додала важливий вимір. Молодіжна рада не орган, що приймає рішення замість влади. Молодіжна рада консультує: які рішення варто враховувати в програмах і стратегіях, щоб голос молоді з 91 громади і семи районів Одещини справді лунав. Вона зазначила: «Є обласна програма "Молодь Одещини", куди закладаються кошти на реалізацію активностей. Ми прагнемо, щоб була створена обласна молодіжна стратегія – дорожня карта для всіх: роботодавців, молоді, бізнесу, громадського сектору і влади. Щоб ми всі разом розуміли, куди рухаємося».

Спікерка також відзначила нерівномірність можливостей: молодь в Одесі вже відвідує потужні заходи і прагне більшого, тоді як у громадах регіону молоді люди інколи не мають доступу навіть до базового тренінгу з написання резюме. Одна з цілей ради – зменшити цей дисбаланс. Зокрема, через створення обласного молодіжного центру – простору, куди можна прийти з будь-яким запитом: від навчання до психологічної підтримки.

Після публічної дискусії захід перейшов у інший ритм. 

«Жива бібліотека» – це формат, де замість книжок читають людей. Кожен учасник міг підійти до «живої книги», людини з реальним досвідом, і поговорити один на один або в малій групі. Без мікрофонів, без трибун, без дистанції. Саме такі розмови часто залишаються з людиною надовго.

Юлія ШМАЛЕНКО, доцент кафедри психології НУ «Одеська юридична академія», сертифікований медіатор, говорила з молоддю про управління конфліктами – і одразу перекинула місток до практики: «Конфлікт на роботі – це не катастрофа і не ознака того, що ви "не підходите". Це нормальна частина будь-якого колективу. Питання не в тому, чи буде конфлікт, а в тому, як ви з ним впораєтеся. Саме це і відрізняє людину, яка затримується і зростає, від тієї, яка іде після першого ж тертя».

Молодь, яка ось-ось виходить на ринок праці, слухала особливо уважно. Юлія ШМАЛЕНКО пояснювала, як розпізнати деструктивний конфлікт вчасно, як говорити про проблему без звинувачень і як знаходити рішення, яке не руйнує стосунки в команді. Це були не абстрактні теорії, це були інструменти для першого робочого дня.

Анна ЛІСОВЕНКО, психологиня, доцент кафедри психології НУ «Одеська юридична академія», говорила про психологічну підтримку молоді, про те, що відчувати тривогу і невпевненість перед першою роботою цілком природно, і про те, як не дати цьому відчуттю паралізувати. Вона зауважила: «Те, що ви нервуєте перед першою співбесідою чи першим днем на роботі, – це не слабкість. Це сигнал, що вам важливо. Важливо навчитися чути цей сигнал і не тікати від нього, а використовувати».

Анна ЛІСОВЕНКО розповіла про прості практики самопідтримки в стресових ситуаціях, про те, як будувати кордони в новому колективі і коли варто звернутися по фахову психологічну допомогу. У сьогоднішніх реаліях, коли частина молоді пережила переміщення, втрату близьких або тривале навчання в умовах тривог, ці знання мають не теоретичну, а пряму практичну цінність.

Зовсім іншу атмосферу створив Володимир ПЕРКІН – ресторатор, викладач Міжнародного гуманітарного університету, який прийшов на захід не лише як запрошений спікер, а ще й як викладач: саме він навчав учасників курсу «офіціант-бариста». Його присутність на заході виявилася сюрпризом для учасників. Він зауважив: «Я прийшов викладати, бо не вистачає кадрів. Але швидко зрозумів: справа не лише в нестачі рук. Справа в тому, що молодь просто не знає, що за цією роботою стоїть справжній бізнес, реальні гроші і великі можливості для зростання».

Володимир ПЕРКІН розповідав про те, як влаштований ресторанний бізнес зсередини: яку роль відіграє офіціант у створенні враження від закладу, як формується зарплата з урахуванням чайових, як швидко можна вирости від стажиста до адміністратора. Молодь ставила питання жваво – особливо про реальні цифри і про те, чи беруть без досвіду.

Ще однією «Живою книжкою» була Оксана ТУРЧИН – HR-підприємиця, засновниця «Центру Кар’єри», авторка та викладачка курсів з рекрутингу та HR. За п’ятнадцять років практики вона пройшла шлях від HR-консультанта до людини, яка сама навчає інших, як знаходити роботу, як просувати себе у соцмережах і як вибудовувати кар’єру навіть у нових умовах ринку праці. Розмова з нею повернулася до того, з чого для багатьох усе й починається: до резюме. Здавалося б, один аркуш паперу – але саме він відчиняє або зачиняє двері.

«Резюме – це не список того, що ви вмієте. Це перша розмова з роботодавцем. Воно має говорити: я знаю, чого хочу, і я знаю, що можу дати вашій компанії».

Оксана ТУРЧИН показувала реальні приклади, вдалі і не дуже, пояснювала, як правильно формулювати досягнення навіть без досвіду роботи, як підкреслити те, що здобуто під час курсів, і як оформити резюме так, щоб воно не загубилося серед десятків інших. Для молоді, яка тільки-но завершила перекваліфікацію, це був практичний місток між навчанням і першим дзвінком роботодавця.

До кінця дня в залі залишилося відчуття, яке важко описати формально. Не «успішно проведено захід» і не «виконано план». Щось інше, живе і трохи неспокійне, як буває після розмови, яка змушує думати.

Молодь, яка місяць тому вперше тримала в руках зварювальний електрод або клала тактильну плитку, сьогодні сиділа поряд із директорами ліцеїв, представниками бізнесу і міжнародними партнерами, і говорила як рівна з рівними. 

Це і є той результат, який найважче виміряти і найлегше відчути.

Ринок праці Одещини справді змінюється. 
Бракує рук, бракує кадрів, бракує людей, які хочуть і вміють працювати. Але цей захід показав: є ті, хто вже готовий. 
Є молодь, яка перекваліфікувался, наважилася і хоче залишитися тут – не тому, що нема виходу, а тому, що є сенс.
Є роботодавці, які готові вчити і платити гідно. 
Є профтехи, які, навіть після «прильотів», продовжують стояти – і всередині них продовжують працювати люди. 
Є організації і структури, які формують простір для молоді не на словах, а через конкретні дії.
Усе це є. Потрібно лише, щоб ці частини зʼєдналися. Саме для цього і збираються такі заходи – і саме тому вони мають продовжуватися.