Журналістика для обраних: як відсутність бюджету перетворює незалежні медіа на привілей багатих

Я навчаюся на другому курсі журналістики в Кам’янець-Подільському Національному університеті імені Івана Огієнка. Спілкуючись із колегами з інших регіонів, я зрозуміла, що проблема, з якою зіткнулися я та мої однокурсники — системна і загальнонаціональна. Безкоштовне навчання за нашою спеціальністю фактично зведене до мінімуму. Отримати бюджетне місце без особливих пільг (наприклад, якщо батьки не є військовослужбовцями абощо) — завдання на межі фантастики.

Журналістика в Україні зараз переживає справжній бум популярності. Адже, за даними провідних профільних медіа, у 2025 році наша спеціальність увійшла до п’ятнадцяти найпопулярніших в Україні: на неї подали 19 925 заяв і це на 30 % більше порівняно з попереднім роком. Молодь прагне бути борцями за правду та чистоту інформаційного простору.

Але ж яка зворотна сторона цього попиту? У результаті безкоштовно навчається лише близько 5–7 % від кількості абітурієнтів, які подають заяви на цю спеціальність. Якщо перевести це у конкретні цифри, ситуація виглядає критичною, адже на всю країну, для всієї країни Кабмін виділяє орієнтовно 1 000–1 300 бюджетних місць для спеціальності 061 «Журналістика». І до цієї кількості входять абсолютно всі напрямки: преса, телебачення, реклама, PR та видавнича справа.

Як наслідок, реальний конкурс становить неймовірні 15–20 заяв на одне бюджетне місце. Через таку колосальну конкуренцію прохідний конкурсний бал на бюджет у топових університетах злітає до 180–185 балів, хоча базовий поріг від МОН становить 130.

Що ж робити решті 93–95% вступників, які не пройшли цей надзвичайно жорсткий відбір? Держава активно впроваджує реформу вищої освіти, роблячи ставку на систему грантів. Чиновникам це здається виходом: вигравай грант, та й учися.

Проте, по-перше, гранти рідко покривають 100% вартості навчання, особливо в престижних чи профільних ЗВО. Різницю все одно потрібно доплачувати самостійно. По-друге, така система створює нерівні стартові умови для випускників із великих міст, малих містечок і сіл, де рівень підготовки до НМТ через об’єктивні причини —відсутність світла, тривоги, брак репетиторів може суттєво відрізнятися.

Журналістика — це четверта влада, професія, яка тримає баланс у суспільстві, бореться з корупцією та захищає демократію. Якщо доступ до цієї освіти матимуть лише ті, хто може дозволити собі оплатити таку освіту, ми ризикуємо отримати «елітарну» журналістику, відірвану від реальних проблем звичайних людей. У більшості європейських соціал-демократичних країн вища освіта — це суспільне благо та інструмент соціального ліфта, а не лише комерційний продукт для багатих.

Ми не можемо просто спихнути все на ринкові механізми та гранти. Нам потрібна чесна дискусія, як реформувати фінансування освіти так, щоб талановита молодь із будь-яким рівнем достатку могла здобути фах і працювати на інформаційному фронті України. Адже якщо сьогодні ми зекономимо на навчанні журналістів, завтра суспільство заплатить за це браком правди та якісної аналітики, де пануватимуть лише джинса та пропагандистські рупори.