Михайло Винницький про запуск проєкту Global Kyiv-Mohyla Academy, а також проблеми та перспективи української вищої освіти

1. Вітаю, Вас, пане Михайле!
Найперше, дякую, що попри зайнятість знайшли час на зустріч, розмову та погодились дати інтерв'ю стосовно одного з кейсів реформ у вищій освіті, а саме розробки та реалізації проєкту Global Kyiv-Mohyla Academy як частини програм міжнародної мобільності. Пропоную почати з питання про те, як народилася ідея створення Міжнародних кампусів Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (далі – Могилянка)?

- Можливо ви знаєте, що у китайській мові слово «криза» складається з двох ієрогліфів: один – це є небезпека, другий – це можливість.

Так ось, ще в березні, коли російські війська знаходилися в Київській області, було очевидно, що є криза та зрозуміло, що є й небезпека. Ми почали думати як цю небезпеку і кризу перетворити у певну можливість.

У світі існує цікавий приклад, який ми взяли за основу, не можу, щоправда, сказати, що ми його повністю наслідуємо. Цим прикладом є університет Minerva (інноваційний університет без лекцій та аудиторій). Ідея така, що впродовж бакалаврату студенти кожного року навчаються в якійсь іншій країні, тобто вона полягає в тому, щоби дати можливість студентам максимально розширити світогляд, засвоївши певні культурні особливості різних країн. До прикладу: один рік студент навчається у Сполучених Штатах Америки, другий - в Об'єднаних Арабських Еміратах, наприклад - в Дубай, третій - в Гонконгу, четвертий – десь в Європі тощо.

Ми взяли це як хороший приклад. І як найбільш інтернаціоналізований університет в Україні, а Могилянка саме такою і є, ми почали дивитися як ми можемо перетворити власне сьогоднішню кризу в певну можливість. Ми запропонували нашим партнерам, а Могилянка співпрацює з багатьма університетами на Заході, розширити нашу співпрацю. На початку ми їх попросили допомогти з оперативною евакуацією наших студентів у разі необхідності. Але ми розуміли, що така евакуація може призвести до швидкого відтоку мізків, тому дуже важливо було організувати усе так, аби студенти Могилянки, навчаючись в університеті закордоном, зберігали свою «могилянську ідентичність». Відповідно нам було важливо щоби наші студенти радше з'їжджалися в якесь одне місце, аніж по двоє, по троє, чи по десять, були розпорошені по різних університетах на Заході.

На сьогоднішній момент нам вдалося домовитися сто студентів кожного семестру відправляти до Торонто в Канаду, ще п'ятдесят студентів відправляються до університету Глазго, це в Шотландії, ще сотня - до Гіссен в Німеччину та ще п'ятдесят - до Білефельдського університету, що також у Німеччині.

Зараз ми працюємо так само з американськими та з французькими партнерами, для того, щоби розширити нашу діяльність ще на п'яте і на шосте партнерство, а сама ідея полягає в тому, що ми не просто відправляємо зараз наших студентів на семестрову мобільність, а хочемо щоб вони, будучи там, залишалися студентами Могилянки. По-друге – ці всі партнерства базуються на тому, що наші викладачі викладають спільно курси із викладачами тих університетів. І відповідно в майбутньому, коли завершаться воєнні дії ми плануємо, що якраз на базі цих іноземних кампусів ми будемо формувати спільні програми за моделлю власне університету Minerva, де наші студенти Могилянки будуть, наприклад, перший рік вчитися в Могилянці, але знатимуть точно, що впродовж чотирьох років бакалаврату у них передбачається мінімум один семестр, а то і два, які будуть проходити десь за кордоном, в якомусь конкретному університеті, в залежності від програми, в залежності від спеціальності і в такий спосіб вони зможуть отримати ще ширший світогляд, ніж зараз у них є, будучи студентами Могилянки.

2. Дякую за відповідь. Як на мене - задум надзвичайно цікавий, глобальний і дуже серйозний, але складний щодо втілення в життя. Скажіть, будь ласка, хто допоміг цей задум зреалізувати? Адже зрозуміло, що така система навчання – це вже новий вищий рівень і тут просто якогось свого бажання, вміння та авторитету замало, надто багато потрібно офіційних домовленостей, узгоджень, відповідностей тощо? То хто ж усе-таки допоміг?

- Можу сказати, що, по-перше, в той момент, коли цей задум з'явився і коли ця ідея стала такою, що почала реалізовуватися, ми стикнулися з дуже великою доброю волею наших партнерів на Заході. Західноєвропейські та північноамериканські університети дуже швидко відреагували. І насправді можу сказати, що на початку відгукнулося навіть більше закладів, ніж конкретно чотири. Але після якогось часу, коли з'ясувалося, що окрім доброї волі для реалізації ідеї ще потрібні чималі фінанси, то тут вже стало зрозуміло, що не кожен заклад може долучитися до цієї справи.

Ми надзвичайно вдячні, серед інших, одному великому українському філантропу, звати якого Джеймс Темертей. Він – канадський підприємець і меценат українського походження, засновник фундації родини Темертей в Канаді (Temerty Foundation), який дуже багато допомагає і Могилянці, і Українському Католицькому Університету, і так само має дуже багато інших проєктів, а ще є насправді найбільшим жертводавцем Торонтського університету. Так, якщо поцікавитися, то Торонтський університет (University of Toronto) має медичний факультет, який і названий іменем цього відомого мецената. Як я вже зазначав, Джеймс Темертей - українського походження, філантроп, сам родом з Донбасу, але заробив свої статки в Канаді.

Для фінансування реалізації проєкту в університеті Глазго відгукнувся і Британський Уряд, і Шотландський Уряд, і так само безпосередньо сам університет. В Німеччині - залучено німецькі державні та європейські кошти, а також кошти низки приватних фундацій, які існують в Німеччині для підтримки вищої освіти.

3. Тобто фінансування проєкту - переважно закордонне? Українських інвестицій, як я зрозуміла, тут немає взагалі, чи все ж таки є якась частка?

- На сьогодні наша принципова позиція полягає в тому, що українські донори, жертводавці, які потенційно могли би допомогти нам з цим проєктом, а також їхні кошти та їхні ресурси зараз мають бути задіяні на підтримку Збройних Сил України. І відповідно ми не вважаємо за правильне зараз займатися на території України пошуком коштів на підтримку проєкту. Водночас ми вдячні нашим закордонним партнерам за те, що вони змогли підтримати цей проєкт. В довгостроковій перспективі, коли завершаться воєнні дії і буде наша перемога, думаю, є очевидним те, що ці проєкти потребуватимуть і української підтримки.

Маю сказати, що на сьогодні існують домовленості із всіма нашими партнерами, що ці університети, після завершення війни відправляти своїх студентів в Україну. Так що фактично ми говоримо про студентські обміни. На разі вони оплачують перебування наших студентів у себе, але з часом ми будемо також приймати і фінансувати навчання їхніх студентів у нас. Бо інтерес академічний до усіх українських питань зараз настільки високий і передбачається, що він і надалі буде таким самим високим, що ці університети розуміють, що стратегічно важливо для них буде мати можливість відправляти своїх студентів до нас, до Києва.

4. Впевнена, що наступна інформація зацікавить саме студентів і викладачів. Тож, скажіть, будь ласка, який має бути механізм відбору викладачів та студентів – претендентів на участь в проєкті? Зрозуміло, що на початках ви орієнтувалися на тих, хто перебував за кордоном. Я попередньо ознайомилася з додатковою інформацією щодо цього, яку знайшла і на офіційному сайті Києво-Могилянської Академії, і на інших сайтах, де розміщені інтерв'ю з Вами. Проте, хочу уточнити, яким усе-таки буде механізм відбору студентів та викладачів, яким випаде поїхати за кордон для участі у семестровій мобільності в майбутньому? Крім того, хотілося би почути, які наукові галузі чи напрями ви плануєте охопити проєктом?

- Дуже багато питань Ви мені поставили, але я спробую на них відповісти.

Дійсно, Ви праві, що на перших етапах цього проєкту орієнтувалися на тих, які вимушено виїхали за кордон, коли був якраз гострий період повномасштабної агресії саме в Київській області і була небезпека бомбувань, в тому числі Києва. На сьогодні ця небезпека дещо зменшилася, відповідно ми будемо дотримуватися в Києво-Могилянській Академії політики, що впродовж чотирьох років бакалаврату ми не зараховуємо більше, ніж один, а лиш у виняткових випадках, два семестри навчання за кордоном до програми в Києво-Могилянській Академії. Відповідно, якщо студенти вже пройшли один семестр мобільності, то ми просимо їх все-таки повернутися. Є виняткові випадки цього семестру і були в минулому семестрі, що окремі залишилися ще й на осінній семестр, тобто на зараз. Але це на даний момент не перевищує 20 відсотків студентів, які поїхали на мобільність. Ми відправили, як я казав, приблизно вже 250 студентів на вересневу мобільність, та 500 – плануємо протягом року. Вони з різних факультетів, з різних спеціальностей. Непогано себе показують та взагалі відбираються студенти з комп'ютерних наук факультету інформатики, дуже багато із соціальних наук, це соціологи, політологи, соціальна робота, психологи, крім того, економісти, правники, ну і у нас є природничий факультет, мається на увазі фізики, хіміки, біологи, екологи, які також користаються цією мобільністю. В будь-якому випадку Торонто, вважається одним із найсильніших у світі по комп'ютерних і природничих науках. Глазго дуже сильний по соціальних науках. Гуманітаристика дуже сильна в Гіссені. Тобто кожен з цих кампусів так чи інакше має за собою певну сильну сторону. І очевидно наші студенти розуміють, куди їм краще їхати на ці мобільності, для того, щоб скористатися ними якнайкраще.

Не всі попадають на мобільність, далеко не всі, а відбір є достатньо жорсткий.

Які критерії відбору? Очевидно, враховується навчальний рейтинг, мається на увазі, оцінки студента. Ми також не приймаємо на мобільність студента, який не провчився, як мінімум, один семестр в Києво-Могилянській Академії. Друге – це знання англійської мови. Воно підтверджується або міжнародними сертифікатами, або внутрішнім тестуванням в Академії.

Надважливим також є мотиваційний лист, який кожен студент пише, щоб розуміти, що студент попередньо відібрав курси, які пропонуються відповідним університетом, що орієнтується, що саме ці курси можуть бути дійсно зараховані до програми, яку студент проходить. Важливою є активність студента на ниві або науковій, або соціальній, мається на увазі громадська діяльність, наукова діяльність і докази цього. Ми прагнемо до того, щоб відправляти активних студентів, адже ці студенти фактично є представниками культурної дипломатії України і конкретно нашого університету.

Щодо викладачів, Ви запитали мене щодо відбору викладачів. Ці обміни і взагалі кампуси формуються там, де в нас є певна співпраця між викладачами на рівні досліджень, або спільного викладання. Викладання проявляється як результат спільних досліджень, спільних дослідницьких проєктів і відповідно ми сприяємо тому, щоб зараз розширити ці спільні дослідження і спільні дослідницькі проєкти, формуємо групи, люди діляться своїми публікаціями, своїми останніми дослідженнями і в такий спосіб формують певні зв'язки зі своїми колегами за кордоном заради спільного викладання, спільних подальших досліджень. І тут якраз ми збільшуємо той елемент інтернаціоналізації, який є насправді ключовим для якості і освіти, і дослідницького середовища.

5. Зрозуміло. Ви знаєте, що на днях прийняли рішення про остаточну заборону виїзду за кордон студентам та викладачам чоловічої статі. Це, відповідно, буде відображатися і на гендерній структурі тих дослідників, які мали би поїхати за цими програмами. Поки що буде надаватися перевага дівчатам, жінкам з огляду на ситуацію?

- Так, це правда. Нам вдалося більшість наших хлопців і чоловіків, які мали їхати на мобільність, відправити ще до початку вересня. Відповідно, багато з них виїхало ще до Дня Незалежності. Були певні проблеми з очікуванням віз до Великобританії та Канади на території Європи, тому що посольства в Києві зараз не працюють. Разом з тим, щодо поточної мобільності, цього семестру - питання вирішено. Ще до повної заборони хлопці виїхали. Ми отримували спеціальні дозволи від Міністерства освіти, в тому числі направляли листи на Державну прикордонну службу України, яка дозволила і підтвердила, що це легітимно, щоб наші хлопці від'їжджали і, що документи справжні, а не підроблені, що це програма, у якій зацікавлена наша держава. Я думаю, що усі достатньо оптимістично налаштовані…

Ці мобільності так чи інакше пов'язані з початком семестру. У нас ще до січневої мобільності приблизно три місяці часу і, я думаю, що так чи інакше усе буде добре. Ми зараз проводимо відбір до Торонта і до Глазго, і до інших університетів і, відповідно, ми не зважаємо на стать. В даному випадку беремо кращих і це можуть бути як дівчата, так і хлопці, а пізніше будемо вирішувати питання з компетентними органами, як дозволити цим легітимним студентам і студенткам виїздити. Очевидним є те, що Україна є зацікавленою в тому, щоб кращі студенти отримали освіту, в тому числі й за кордоном. А ризику, в тому числі, що не повернуться, мені здається, на сьогодні немає. Це ті молоді люди, в яких держава має бути максимально зацікавлена. Тому вірю, що тут все буде вирішено.

6. Зрозуміло. Я бачу, що Ви досить фундаментально підійшли до створення та реалізації проєкту. Але мене цікавить ще такий момент: Ви говорили про те, що плануються спільні дослідження, відтак логічно, що будуть спільні продукти цих досліджень. Як вирішується питання щодо авторського права саме в таких випадках? Чи Ви ще про це не розмірковували, чи, можливо, уже якось юридично опрацювали це питання і певні відповідні документи сформували, щоб не виникало жодних проблем в процесі?

- Це питання насправді вирішено уже давно. У нас, в Могилянці, є дуже багато спільних дослідницьких груп з різними партнерами з-за кордону, які вже існують по 10, 15, 20 років. Авторські права на різного роду винаходи і статті, а статті – це, переважно, результат спільних досліджень, і це можуть бути як статті, так і монографії, що виходять у співавторстві. Тут абсолютно жодних проблем немає. Ваше запитання стосується патентів винаходів тощо. Так ось, поки що з цим явних проблем не було. Ці питання вирішуються на рівні авторів. І знову ж таки, - це речі, які регулюються міжнародними законами, міжнародними договорами між співавторами, а авторські права захищаються там, де їх зручно захищати, в даному випадку на території Європейського Союзу або Північної Америки, і очевидно, що співавторами стають і наші викладачі, що є абсолютно нормальною практикою. Так що тут особливо якихось небезпек чи ризиків немає, тим більше, що питання авторського права - це не якась новітня практика, яка з'являється саме сьогодні. Як я вже сказав, у нас - це уже 15-20 років досвіду спільних досліджень.

7. Дякую. Чи можете на разі деталізувати, щодо термінів існування кампусів? Ви плануєте, щоби така робота проводилася на постійній основі і зробити це обов'язковим для усіх студентів, щоб кожен, без винятку, брав участь у таких мобільностях? Я так розумію, що термін існування кампусів безстроковий? Чи так це?

- Так. Термін існування кампусів безстроковий. Хоча існують певні особливості залежно від конкретного кампусу, тому що тут впирається питання у фінанси. Так, у випадку Торонто, то у нас є довгострокова, мінімум на 5-6 років, підтримка від нашого грантодавця і ще ми будемо також інші кошти шукати. Маю сказати, що в межах нашої співпраці з Торонтонським університетом отримано було ще масштабний дослідницький грант – це 250 тисяч доларів на спільні дослідження саме в царині соціальних наук. Це грант від Канадського уряду, який передбачений для дослідників університету Торонто та Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Я до того, що фінансування з різних джерел.

В Німеччині, як я вже казав, воно надається як з державних, так і з приватних фондів, у Великобританії, поки що – з державних коштів, але в будь-якому випадку партнери готові на співпрацю довгострокову. Так як я казав, вони бачать свою вигоду в тому, це, очевидно, що після перемоги до України буде довгострокове підвищене академічне зацікавлення, економічний інтерес, причому до різних питань України. Очевидно, що актуальним буде вивчати і мову, і соціологію, також політологію, економіку, право тощо. Україна на сьогодні є очевидним центром комп'ютерних наук, зокрема саме в кібербезпеці. Так, що дуже багато є різних елементів, які цікаві для дослідників і студентів з тих університетів, з якими ми співпрацюємо. І ми плануємо дати певну відповідь на такі виклики. Якщо хочете - наша ціль, щоби кожен десятий студент Могилянки був іноземцем, щоби це відбувалося на будь-якому етапі та щоби ця інтернаціоналізація не зводилася лише до того, що наші студенти їдуть за кордон, а щоби Києво-Могилянська Академія стала певним «магнітом» для студентів і дослідників, яким цікаві питання України, в тому числі й ті, що стосуються екології. Тут дуже багато різних багатоаспектних елементів, які можна досліджувати, які найближчим часом, я маю на увазі найближчих десять років, точно будуть цікавими не лише для нас, але й для наших західних партнерів.

8. Ще таке запитання. Зрозуміло, що для навчального закладу з чотирьохсотлітньою історією, де є така багата історична база, центрального ЗВО держави, ваша діяльність є привабливою для іноземних інвесторів та партнерів. Скажіть, щоб Ви порадили для регіональних закладів вищої освіти у контексті організації та нарощення такої роботи, мається на увазі централізації діяльності у цьому напрямі, але не на рівні країни, а на рівні самого університету? Тобто, щоб не лише кожен викладач шукав собі мобільності, а щоб це було одним із напрямів діяльності університету, спільна справа НПП та ЗВО.

- Найперше, що я хочу порадити, то це, в першу чергу, побороти в собі комплекс меншовартості. Так, Ви кажете, що ми університет з чотирьохсотлітньою історією, центральний заклад вищої освіти тощо. А я Вам відповім, що з тих чотириста років, про які Ви тут згадали, 120 років Могилянка була закрита. Так, що ми дуже маленький і досить молодий університет. Більшість університетів України є значно старшими. Якщо говорити не про традиційну Могилянку, а нас як ЗВО, що має статус державного університету, то ми ще дуже молоді, енергійні. Найважливіше – акттвні і самовпевнені, не боїться експериментів.

- А насправді ми знаємо не лише про себе. Один із наших партнерів, університет Глазго, крім партнерства з нами, ще захотів дещо диверсифікувати свою співпрацю із закладами України. У зв'язку з тим, що у Києво-Могилянській Академії поки ще немає медичного факультету, а в Глазго є дуже сильний медичний факультет, вони зав'язали співпрацю з Полтавським медичним університетом і ми їм трошки з цим допомогли. Але, я вважаю, пошук міжнародних партнерів є власне питання кожного університету, який зацікавлений у власному стратегічному розвитку, як автономної інституції. І ми маємо розуміти, що університет це автономна установа, так що очікувати, що цьому якимось чином сприятиме, скажімо, Міністерство, чи якісь інші державні органи не варто. Університети мусять виходити кожен на свої стратегії інтернаціоналізації, знаходити своїх партнерів і так розвиватися та рухатися далі.

Це дуже велика робота. Я можу сказати причину, чому нам це зараз вдалося зробити. Це через те, що останніх 20-25 років Києво-Могилянська Академія створювала фундамент для інтернаціоналізації, який є надзвичайно стійким. Так, ми беремо участь в дуже багатьох міжнародних проєктах, наприклад - в програмі Еразмуc+ (Erasmus+) і не тільки, ще в транснаціональній науково-дослідній та інноваційній програмі «Горизонт Європа 2020» (Horizon Europe 2020), є ще дуже багато різних інноваційних проєктів з питань реформи вищої освіти, які реалізуємо, а вони відповідно цікаві також для наших іноземних партнерів.

Тут питання полягає в тому, що кожен університет знаходить свою нішу в освітньому і дослідницькому просторі та шукає щось таке, що одночасно може бути цікавим і для іноземних партнерів. Таким чином і знаходить власне своїх партнерів. Це називається англійською мовою twinning - мається на увазі, пошук своєї пари, умовно кажучи. Але на превеликий жаль багато з наших регіональних університетів відчувають якось, що вони чомусь не цікаві і не дуже витрачають зусилля для того, щоби знайти собі партнерів за кордоном. А дарма, бо це є сьогодні абсолютно ключове для подальшого успіху та розвитку закладу.

9. Тобто важливо, щоб не лише кожен викладач сам по собі щось шукав для себе особисто за кордоном з метою співпраці? Вочевидь, важливо, щоб був співнаправлений рух членів викладацького колективу, щоб керівництво університетів виконувало свої управлінські функції щодо створення умов для співпраці із закордонними закладами і колегами та долучало тих, хто найбільше зацікавлений в такій співпраці. Мабуть, якщо буде кожен сам по собі це робити, то не буде того очікуваного високого загального блага від результату, як був би від концентрації загальних зусиль закладу. Тобто одиничних успіхів окремих викладачів ще не достатньо для забезпечення високого рівня ефективності навчання в тому чи іншому університеті. Як Ви вважаєте?

- Я думаю, що тут дійсно Ви правильно акцентуєте увагу на синергетичному ефекті. Якщо викладачі будуть сидіти і чекати на те, щоб адміністрація закладу знайшла можливості для співпраці, то це не спрацює. Адже мова йде про те, що мусить бути інтерес від викладача, і інтерес від студентів, і інтерес від адміністрації, і так само фінансовий ресурс. Так, що тут дуже багато різних чинників мають скластися разом в одному пазлі. І тому це не проста річ і не проста справа.

Щодо фінансового ресурсу, то насправді на сьогоднішній день його в світі дуже багато. Адже маємо розуміти, що ті бюджети, а вони є різні: Європейські, Північно-американські, державні, приватні кошти, які до минулого року були націлені на росію, тобто на співпрацю з росією, сьогодні, я би сказав на 90 відсотків, або й навіть більше, переключаються на співпрацю з Україною. Відповідно можливостей фінансових на сьогодні маса.

Питання насправді у нашій ініціативності. Якщо адміністрація показує певну ініціативність, – цього ще не достатньо, так як адміністратор може домовитися про співпрацю з іншим університетом, але наповнюється вона реальною співпрацею між викладачами, між цікавими студентами та між двома інституціями. Якщо студенти не цікаві, або якщо викладачі не готові до такої співпраці, то адміністрація нічого не виправить, навіть якщо будуть великі фінансові ресурси. Тут дуже важливе знання мови, важливе включення в міжнародний дослідницький простір, важлива так само і певна, якщо хочете, самовпевненість. Але маємо розуміти стосовно власних можливостей, що ми можемо і маємо дати нашим партнерам, а не тільки з них користатися.

10. Влітку, до речі, проходив досить цікавий захід-стратсесія від Прогресильних «Відновлення української вищої освіти. З чого варто розпочинати?». Різні думки висловлювалися з приводу теми дискусії, але дійшли висновку, що, мабуть, важливо не відновлювати освіту, а створювати щось значно потужніше, прогресивніше, враховуючи усі унікальності нашої вищої освіти та вимоги щодо її нової якості. А що ви думаєте з цього приводу?

- Найперше, потрібно пам'ятати, що створювати щось зовсім нове значно дорожче ніж перебудовувати те, що вже існує. Так, це набагато дорожче стосовно ресурсу, набагато дорожче стосовно часу тощо. Усі дуже люблять звертати увагу на єдиний успішний приклад новоствореного закладу – це Український Католицький Університет. Але ми маємо розуміти, що становлення УКУ, найперше, це дуже довгий шлях, а, по-друге, – це є дуже маленький Університет, він має всього лиш до 2-х тисяч студентів. Таких інших прикладів немає в Україні. А ось прикладів достатньо непоганих і цікавих українських державних університетів – ми можемо назвати декілька. В дослідницькій сфері – це Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, це Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, до певної міри – Національний університет «Львівська політехніка». Ми так само маємо й інші ніші. Я їх називаю світоглядні університети. Це Могилянка, певною мірою Національний університет «Острозька академія», інші університети.

Те, що ми зробили, я можу казати «ми», тому що я особисто був задіяний дуже активно в команді, яка проводила реформи з чотирнадцятого по вісімнадцятий рік. Так ось, ми просунули концепцію університетської автономії. І це надзвичайно важлива революційна концепція, тому що на сьогодні від самого університету, від самого закладу залежить більше, ніж будь-що залежить від держави.

А стосовно відновлення, знаєте, є ця фраза, яка мені не дуже подобається, але певною мірою є відповіддю на питання щодо викликів, які сприятимуть перед нами: спасіння потопаючих, є справою рук самих потопаючих. Отже, якщо ми хочемо відновлювати вищу освіту, то хто це буде робити? Очевидно, що це будуть робити ті люди, які зараз працюють у вищій освіті. Велика частина з цих людей , в силу обставин, нещодавно мали можливість зрозуміти, як працює вища освіта на Заході. І велика частина наших студентів так само побачили вищу освіту на Заході. Я Вам хочу сказати, що є дуже цікаві результати з цього приводу. Якщо порівнювати рівень знань студентів, то наша вища освіта зовсім не погано стоїть, а навпаки. Я багато про це писав, можете поглянути, у тому числі на сайті газети «Дзеркало тижня», де в одній з статей, я пишу про те, що у нас зі знаннями усе дуже добре, а от з ерудицією, на жаль, погано. Мова йде про світоглядні речі, які значно більш розширено розвиваються в західних університетах ніж у нас. А рівень знань у нас, особливо на бакалавраті, дуже-дуже непоганий.

Які проблеми нашої вищої освіти? Перша проблема це те, як не дивно, що у нас немає 12-річки в школі. Тому що у нас студенти вступають у 17 років. Такого ніде немає у світі. Університетська освіта – це освіта для дорослих. Відповідно, першокурсник має мати не менше 18 років. А для того, щоб першокурсник мав 18 років, школа має тривати 12 років, а не 11, як у нас сьогодні в Україні.

У нас так само є проблема, що ми задекларували концепцію автономії, але вона не повна. Фінансова автономія ще поки що не забезпечена. Але найбільша проблема з автономією полягає в тому, що самі викладачі і адміністратори не дуже зацікавлені в автономії, принаймні, в багатьох випадках. Бо автономія передбачає відповідальність, а не тільки право, свободи. Збільшимо відповідальність – це лякає людей.

У нас є третя проблема, яку я можу назвати, це те, що в нас понад 70 відсотків, а цього року уже 90 відсотків випускників шкіл, потрапляють у систему вищої освіти. Такого ніде у світі немає. В інших країнах – це 50, буває 55 відсотків. А у нас – понад 70 відсотків випускників шкіл потрапляє у вищу освіту і це уже так триває 15 років, якщо не більше. А причина – немає конкуренції, інших пропозицій.

Вища освіта стає кращою, якіснішою тоді, коли з'являється якісна професійно-технічна освіта. А у нас вона практично похована. Її немає. Відповідно й альтернативи для випускника школи, окрім вищої освіти, немає. А велика частина тих, хто попадають у вищу освіту очікують, що вони мали би отримувати саме професійну освіту і практичні знання. Тому я завжди нагадую, що вища освіта не має бути практичною. Вища освіта має бути для розвитку світогляду, для виховання способів мислення, а натомість велика частина студентів очікують практику. Ну і, відповідно, ми маємо дисонанс між очікуванням та реальністю.

Щодо того, що потрібно: відновлювати чи створювати нове? Мені здається, що на сьогодні у нас насправді більше, ніж достатньо ресурсу у вищій освіті, якщо говорити про інфраструктуру, кількість закладів і студентів у тих закладах, і викладачів. То чи варто створювати ще нове? Як на мене, то це не дуже розумно. А ось перетворювати або трансформувати те, що у нас є, з певними, можливо навіть радикальними пропозиціями, – можу сказати, що це однозначно потрібно робити!