«Про, що [не] мовчать викладачі в умовах невизначеності»

У 24,8% респондентів їх заклад освіти постраждав під час війни; 4,2% зазначили, що довелося переміщуватися і 71% респондентів вказали, що їх заклад освіти не постраждав.

Серед опитаних 91,9% зазначили, що перебувають в Україні, а 8,1% – освітян перебувають за межами. Такі дані опитування вказують з одного боку на повну репрезентативність результатів опитування, оскільки більшість респондентів все ж знаходяться в Україні. Водночас на порядку денному поряд із питанням якості освіти виникає питання відтоку «мізків» та освічених кадрів.

В ході опитування з'ясувалося, що більшість освітян мають рівень тривоги вище середнього, а саме: 2,4% респондентів мають найвищий рівень тривоги, 18,5% – високий, 34,6% – вище середнього, 25,5% – трохи нижче середнього, 16,6 – низький рівень тривоги, і 2,4% респондентів зазначили, що не відчувають тривоги.

Серед інструментів протидії тривозі 66,5% освітян обрали – роботу, 61,3% – підтримку рідних, 18,8% – спорт. Респонденти зазначали кілька варіантів як справляються з тривогою та безпорадністю.

Лише 30,4% опитаних освітян відчули підтримку та допомогу з боку адміністрації свого закладу освіти після повномасштабного вторгнення. 37% респондентів не відчули ні підтримки, ні допомоги. 32,6% – відчули лише часткову підтримку від закладу освіти.

Для майже 62,9% опитаних освітян умови праці після 24 лютого 2022 року погіршилися. 34,6% респондентів вказали, що умови праці не змінилися та близько 2,5% зазначили, що умови праці покращилися.

У 46,3% опитаних освітян рівень заробітної плати впав від початку повномасштабного вторгнення, при цьому 47,6% респондентів зазначили незмінність рівня заробітку і 6,1% відмітили збільшення рівня заробітної плати. (варто зазначити, що з 01 жовтня 2022 року в Україні зросла на 200 грн. мінімальна заробітна плата, яка становить 6700,0 грн.).

Серед опитаних освітян 87,4% відмітили, що не змінювали місце роботи, а 7,1% респондентам довелося змінити місце роботи.

Більшість викладачів, а це 52,8% респондентів, зазначили що значно збільшилось навантаження у викладанні. У 26,1% опитаних освітян — не збільшилося, а 21,1% зазначили, що навантаження залишилося на попередньому рівні.

Частина опитаних – 46,9% зазначили, що їм бракує сил на наукову роботу, а от 44,6% освітян все ж знаходять сили на наукову роботу.

Лише для 37,7% респондентів адміністрація закладу освіти адаптувала навчальний процес до нинішніх умов та розробила більш гнучкі графіки. 45,8% опитаних освітян зазначили про часткову адаптацію, яка не відповідає реаліям. Майже 15% освітян зазначили про відсутність розуміння можливостей та потреб викладачів представниками адміністрації закладу освіти.

Лише 12,3% респондентів відчули високу особисту затребуваність з боку ЗВО під час війни, 20,7% відчули помірний рівень, 22,7% скоріш відчули, ніж не відчули., 19,8% слабко відчули свою затребуваність з боку закладу освіти, 14% не відчули і 10,5% – абсолютно не відчули, що заклад освіти має потребу в них.

Невизначеність в умовах війни для освітян все ж не є чинником їх соціальної ізоляції, а проведене опитування засвідчує високу вмотивованість і готовність до згуртованості та волонтерства.

«Максимальне занурення» (показник 100) у суспільно важливі справи готові здійснити 14,1% респондентів; 32,6% респондентів готові віддавати значний об'єм (показник 80) свого життєвого часу на користь суспільства.

Надзвичайно смілива, проактивна позиція освітян в умовах опору під час війни загальній ситуації поєднується, згідно з результатами дослідження, з глибоким песимізмом респондентів стосовно перспектив якісної трансформації освіти в Україні.

Більш того, цей освітній песимізм, як продукт пролонгованої ситуації без змін, не має прямого відношення до повномасштабного вторгнення. Адже 14,1% опитаних визначають якісний показник виміру освіти України як посередній.

На думку респондентів, зміни в освіті не відбувались і не відбуваються у позитивному напрямку й нині. 50,3% респондентів вважають, що якість освіти погіршилась після повномасштабного вторгнення.

Респонденти досить критично оцінюють якісний стан освіти до 24 лютого, де 52,9% опитаних вказують на її формалізм й поверховість. Після 24 лютого більшість респондентів ранжують своє розуміння якості української освіти за категоріями з негативною конотацією: посередня, нижча та найнижчого рівня.

Ключовими чинниками, що впливають на якість освіти, респонденти визначають – технологічне забезпечення та безпеку. Це засвідчує досить раціональне розуміння освітянами потреб та вимог до сучасної якісної освіти.

Приємно здивувала екстраполяція розуміння освітянами якості освіти за наступним ранжуванням: власна мотивація, мотивація від студентів, рівень заробітної плати, підтримка з боку адміністрації ЗВО. Як бачимо, освітяни усвідомлюють, в першу чергу, власну відповідальність за якість освіти. З дуже значним відривом від попередніх чинників якості освіти, визначено роль МОНУ.

Вищезазначене свідчить про превалюючий ціннісний, персоналізований вимір чинників якості освіти.

Відчуття часу освітянами: про тривожність та конфліктогенність

Результати опитування також свідчать про усвідомлення реальних викликів українській освіті.

Освітяни визначають високу вірогідність загрози вимушеної міграції значної кількості студентів та викладачів.

Більшість респондентів визначають максимальний рівень загрози для національної освіти.

Менше половини респондентів вказали на високий рівень порозуміння та взаємопідтримки в колективах. У той час, як інші вказують на зростання там конфліктності.

Він виявляється також і у ставленні до освітян, що вимушено перебувають закордоном. Адже близько половини все ж відчувають негатив до таких колег.

Водночас, респонденти вважають досить реальною загрозу неповернення освітян, що виїхали закордон через війну.

Державні, суспільні реформи освіти, що її пріоритезують, є необхідними та нагальними. Так вважають 60,2% респондентів. Разом з цим 68,2% опитаних акцентують на необхідності сприятливого клімату для працевлаштування освітян, студентів, підтримки державою гідного рівня оплати праці.

За результатами опитування освітяни готові стати драйвером змін в освіті з високим рівнем залученості до конструювання траєкторії таких змін. Так вважає понад 80% респондентів. Наявність такого потужного суспільного капіталу є вагомим чинником якісної динаміки трансформацій в освіті.

Освітяни усвідомлюють важливість ролі інституцій у здійсненні змін в освіті (як-от: МОНУ, автономні навчальні заклади, парламент, НАЗЯВО, місцева влада).

Однак респонденти діагностують високий рівень дистантності інституцій від реальної освітньої сфери, з низьким рівнем їх реагування на потреби та запити освітян.

Освітяни України усвідомлюють всі виклики війни і 44,8% респондентів перспективи в освіті бачать туманно, а 43% вважать, що після переосмислення настане розквіт. Така позиція засвідчує оптимізм у горизонті планування освітян своєї участі в розвитку національної освіти.