Чому вигорають освітяни?

Звіти, проєкти, статті, методичне забезпечення – усе обов'язково і терміново. Раптові дедлайни – частина викладацької роботи, що її, як-то кажуть, часто слід виконати «на вчора». А ще – поточні завдання: напишіть, презентуйте, розробіть, розкажіть і покажіть.

24/7 ти на зв'язку (дистанційна освіта лише посилила цю тенденцію). Студенти, батьки, аспіранти, колеги, керівництво – у всіх можливих месенджерах, соціальних мережах та електронних скриньках.
Якщо ви ніколи не казали: «О, скоро вихідні – нарешті можна буде спокійно працювати», – перевірте, чи ви точно викладач.

Увечері готуєшся до занять, під час вихідних на тебе чекають стоси документів.
А як нам заздрять через нашу відпустку – аж 56 днів! Проте здебільшого ми «відпочиваємо» у привітних кабінетах приймальних комісій (офіційно або ні).

Минулого року хто тільки не годував освітян обіцянками про підвищення заробітної плати. Усупереч традиції цим не обмежилися. Таки збільшили прибуток у викладацьких гаманцях на 20%. Що таки дало змогу деяким з нас дотягнути до мінімалки.

Слід зазначити, що важливою статтею витрат для викладача є публікації в наукових журналах, друк посібників, монографій, участь у конференціях і стажування. Це необхідно для наукового рейтингу та кар'єрного зростання. На жаль, часто викладач змушений обирати, яку зі своїх потреб варто задовольнити найперше з огляду на отриману заробітну платню. Скажімо, влаштувати собі якісний відпочинок чи мати належну кількість публікацій.

Так-так, усі переконані, що після кількох пар викладач перетворюється на вільного птаха, цілком спроможного летіти світ за очі й винятково у своїх справах. А от і ні!

Читай пункт перший.

Хоча МОН і скасувало прив'язку ставок викладачів до кількості студентів, ці зміни торкнулися далеко не всіх ЗВО. Відтак профорієнтація нині – безкомпромісний пріоритет у роботі викладача. Перед ним, цим пріоритетом, поступилися й методи викладання, і публікації, і почесні статуси та звання. Абітурієнт став предметом викладацьких мрій та обіцянкою гарантованого успіху. Тому «ненастанно» (як писав класик) полюєш на того абітурієнта, адже ставочки по осені рахують (як свідчить нова викладацька мудрість).

Хотіли як краще, а вийшло...
Ми вітаємо конструктивні реформи в освіті. Утім вельми прикро, коли чудова ідея зазнає трансформації через вертикаль влади і de facto педагог отримує чергову порцію роботи, у якій відсутній будь-який сенс.

Усі розуміють, що за освітою – майбутнє, однак не всі готові підтримувати педагогів. Тепер освітянин перетворився на такого собі «цапа відбувайла», який за першої ж нагоди стає джерелом усіх негараздів. Не знайшов підхід до дітей, нецікаво викладає, не приборкав паперове цунамі…

Така ситуація лише зменшує бажання молодих освітян працювати за фахом. Та й педагоги зі стажем не завжди готові сіяти розумне, добре, вічне в таких умовах. І хоча професія педагога залишається однією з найбільш затребуваних у суспільстві, усе ж сьогодні більше не вважається престижною. Тому ми вже спостерігаємо часткову кризу педагогічних кадрів.


Освіта перетворилася на сферу послуг, а освітяни – надавачі цих послуг. І це окей, оскільки платні освітні послуги живуть і розвиваються. Проте споживачі цих послуг не завжди сприймають педагогів як менторів або наставників. А це, зі свого боку, впливає на ефективність самого процесу навчання.


Отже, викладач завжди має бути готовий відкласти все і працювати. Але відкладати зазвичай доводиться власне життя. Такий підхід призводить до повного виснаження. Тому проблема професійного вигорання педагогів має бути в центрі уваги як на рівні МОН, так і на рівні керівництва закладами освіти.