Що буде з вищою освітою?

Офіс простих рішень, головою якого є пан Саакашвілі, за допомогою реформи хоче вбити двох зайців: посилити конкуренцію серед студентів і забезпечити індивідуальне управління фондами, які щорічно виділяються на освіту в Україні, за допомогою конкуренції між університетами.

Про необхідність «оптимізації» ЗВО також неодноразово заявляв Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет, зазначаючи, що держава не зможе фінансувати таку кількість закладів вищої освіти, які є на сьогоднішній день.
Тому, виникає логічне запитання: «Чи справді «ринковий підхід», посилення конкуренції та закриття частини ЗВО дозволять підвищити якість української освіти?».


Відповідь на це запитання варто шукати не лише у фахових експертних дискусіях, а й поцікавитися думкою тих, хто є безпосередньо дотичним до освітянської сфери за рахунок щоденної роботи у школі та університеті.

Дмитро Байда працює вчителем у школі (основи журналістики), а також медійником в університеті, тому він на власному досвіді відчуває усю динаміку сьогоднішніх змін.
На його думку, українська молодь, яка їде до Польщі здобувати вищу освіту, не завжди отримує ту якість, на яку розраховує. Існують випадки, коли небажання здавати головний стандартизований вступний екзамен (ЗНО), до якого потрібно чимало готуватися і від якого залежить можливість отримати стипендію у кращому українському ЗВО, є основною причиною такої міграції. Так як, навчання у Польщі — це, здебільшого, пошук кращої перспективи, можливо навіть у розрізі майбутнього працевлаштування. Особливо, для населення мешканців регіонів .

Чимало приватних закладів освіти у Польщі, що не мають високих рейтингів, виживають саме за рахунок тих українців, які готові платити за навчання своїх дітей. Тому зрозуміло, що польські заклади освіти проводять надзвичайно активну промоцію та рекламу з метою залучення якомога більшої кількості українських студентів. Таким чином, боротьба за студента посилює конкуренцію не лише в межах окремих країн, а ще й у рамках європейського освітнього простору.

Ще одна нагальна проблема у вищій освіті України характеризується низькими показниками працевлаштування студентів за напрямом здобутої вищої освіти. Відсутність розуміння, яким чином буде розвиватися економіка, яка кількість спеціалістів з конкретною освітою буде необхідна у майбутньому заважає налагодити ефективний взаємозв'язок між ринком праці та освітніми послугами.


На думку Дмитра, є дещо маніпулятивною орієнтація лише на приватні заклади вищої освіти: Український католицький університет та Київську школу економіки. Не варто забувати, що ці навчальні заклади встановлюють досить високі ціни за навчання. Для більшості сімей в Україні при низькому рівні життя і мізерних зарплатах залишається лише мріяти про таку можливість для своїх дітей.
Попри всю розрекламованість УКУ та інших приватних ЗВО, є велика різниця між приватними навчальними закладами і державними. Останніх — більшість.


До речі, наразі відбувається реформування системи шкільної освіти з метою скорочення витрат на неї. Простими словами, кількість учнів, які зможуть закінчити 11 класів, а не 9 — значно зменшиться. Якщо більшість шкіл зараз приймають учнів з 1 по 11 клас, то ідея реформи, що наразі активно впроваджується, полягає в розділенні шкіл на 3 групи (дитяча, середня і доросла ланки). А ті учні, яким не вистачає місця в старших класах, скоріш за все, поїдуть до тієї ж Польщі або в кращому випадку підуть у заклади професійної освіти чи коледжі. Вони аж ніяк не зможуть відразу після школи вступити до університету.


Освіта, на думку Дмитра, — це не ринок товарів. Держава має витрачати бюджетні кошти на ті університети та спеціальності, які є необхідними для стратегічного розвитку економіки. Якщо зараз сфера IT розвивається і середня заробітна плата є привабливою, - більшість вступників можуть йти навчатися на айтішників. Однак, не варто ігнорувати ситуацію, у якій може відбутися перенасичення ринку праці у цій сфері. В Україні вже були аналогічні приклади, коли відкривались у кожному університеті юридичні та економічні спеціальності із великими групами студентів. Мода була така — батьки вступників хотіли, щоб діти багато заробляли. А опісля — безліч випускників із непотрібною ринку спеціалізацією та ще й із низькою якістю освіти.

В Україні система вищої освіти в ідеалі — це не бізнес, не гравець ринку, не капіталіст. Це, насамперед, інвестиція в економіку та кваліфікованих фахівців для майбутніх індустрій. А її елітарність може призвести до ще більшого розшарування суспільства та поглиблення прірви між багатими та бідними.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково позицію автора.