2. Які найбільш знакові події ви можете відзначити навколо росактивів, що сталися цієї зими?
По державних росактивах «подій» не так багато, але є суттєві зрушення. США та G7 серйозно заговорили про легальність конфіскації так званих «суверенних активів», що планується обговорити в форматі G7 у лютому.
Провідні юристи-міжнародники висловились щодо наявності правових підстав для конфіскації і їх сприйняла адміністрація Байдена. Паралельно у Конгресі США рухається The REPO Act, який, коли стане законом, визначить всі процедурні нюанси конфіскації державних росактивів у США (будь їх там «всього» 5-8 мільярдів доларів та відміну від сотень мільярдів у ЄС). США має виступити «локомотивом» (до речі, разом із Канадою, яка впровадила законодавство для конфіскації ще раніше). По-перше, це надасть приклад ЄС, насамперед Німеччині, Франції, Італії, а також Великобританії. Далі піде динамічніше. По-друге, це сигналізуватиме про тектонічні зміни у міжнародному праві із неадекватними до реалій звичаєвими нормами про «сакральність» майна держави-агресора.
У міжнародному праві є доктрина контрзаходів, пристосована до даної ситуації. Логіка така: будь-яка держава може вжити заходів, щоб примусити державу-агресора припинити агресію та сплатити репарації, аж до конфіскації та передачі активів. рф відверто ігнорує свої міжнародно-правові зобов'язання та нічого сплачувати не збирається. Тобто, держави мають діяти. Я скажу більше, держави зобов'язані (!) діяти згідно з міжнародним звичаєвим правом, щоб зупинити найбільш серйозні порушення імперативних норм міжнародного права, якими безперечно є те, що коїть росія в Україні та проти України і її громадян.
На мій погляд, для конфіскації російського майна та загалом для розуміння тієї «рамки» в межах якої цивілізований світ допомагає Україні відбиватись від ворога, є більш вдала, зрозуміла та менш суперечлива правова підстава — колективна самооборона. У випадку збройного нападу на суверенну державу така держава та будь-які інші держави, незалежно від наявності двосторонніх безпекових угод чи угод про гарантії, або перебування у військовому союзі чи блоці, може підтримати державу, що зазначала нападу як вступаючи у збройний конфлікт, так і ні (допомагаючи зброєю, фінансами, та …. відбираючи активи агресора). Насправді це й так відбувається в Україно-російській війні, але, за певних політичних причин та побоювань стати «стороною конфлікту», країни Заходу утримуються від того, щоб назвати свої дії «колективною самообороною». Тому зараз, як то кажуть «on the table» доктрина «контрзаходів» («колективних контрзаходів»). Як на мене, це той випадок, де головне результат, а яка доктрина в основі – питання вторинне, будь вона справедливою та ґрунтованою на праві.