Реформа на паузі. Що відбувається з реформуванням юридичної освіти: плани, дискусії, результати. (Частина 1)

Близько двох тижнів лишилося до річниці повномасштабного вторгнення росії на територію України, події, що назавжди змінила життя кожного українця, держави в цілому і усіх її складових, у тому числі й освіти. До «застарілих» проблем, що загострилися, додалися нові виклики, пов'язані з великою війною. Та загартована жорстокою історією нація здаватися не стала. Відійшовши від шоку перших наступів ворога, отримавши перші ж успіхи на полях боїв, українці не лише заговорили про Перемогу і Відбудову, але й почали торувати до них шлях. А він – надскладний, майже неможливий, але не для нескорених!

Тож, паралельно з важкими боями за території триває боротьба за реальні якісні зміни, які давно назріли у багатьох галузях, зокрема: ламаються стереотипи, формуються нові напрями і завдання, продовжується цифровізація, подекуди готується відповідна законодавча база та змінюються особистості тощо. Ми ж поки вирішили просто нагадати про реформу однієї зі сфер освіти – юридичної, яка є цементом, що забезпечує міцність і правильність будь-яких змін.

Зважаючи на те, що юридична освіта несе в собі високу відповідальність перед суспільством, навряд чи є хтось з викладацької спільноти, кого не торкається така реформа, незалежно від того, чи представляємо ми юридичну спеціальність, чи ні. Так чи інакше, реформа юридичної освіти є масштабним пілотним проєктом, від результату якого залежать подальші кроки реформування інших спеціальностей. Важливість питань та перспектив реформи юридичної освіти має принципове значення і для євроінтеграційних процесів, оскільки є частиною великої реформи системи правосуддя України. Якщо звернутися до історії, то про необхідність реформування юридичної освіти активно заговорили в Україні десь із середини 2013 року. Тобто сама ідея реформування зародилася в країні, що була без війни! А далі історія вносила свої корективи, на жаль, не завжди приємні. На разі можна провести певну аналітику результатів та досягнень реформи, котрій уже майже 10 років.

Беззаперечним є той факт, що нині юридична освіта перебуває на вістрі реформ у системі вищої освіти та є першопрохідцем нових явищ. Із початком активних розмов зі сторони державних інституцій, що представляли певні ідеї реформування юридичної освіти, у цей процес включилася чимала кількість зацікавлених сторін. Відтак, спочатку кожна пропозиція щодо удосконалення викликала шквал емоцій, що виражалося як у підтримці таких ідей та нововведень, так і в критичному ставленні до них, висловленні зауважень чи вираженні принципової незгоди. Але, не дивлячись на актуальність та важливість питання, процес поступово згасав, а останнім часом, особливо із загостренням війни, як на рівні МОНу, так і на рівні ЗВО та науковців-практиків юридичного напряму, чомусь зовсім забувся. Майже усі ідеї, нові бачення та підходи до юридичної освіти залишилися на рівні проєктів і не були фактично втілені в життя. Прогресильні вирішили нагадати про важливу реформу, спробувати виділити її основні ідеї, перелічити найважливіші напрацювання з актуальних питань юридичної реформи в Україні, а головне - проаналізувати стан впровадження та реалізації зазначених ідей.

Виділяємо десять основних ідей, котрі пропонуються для реформування юридичної освіти в Україні та проведемо короткий аналіз їх практичного виконання:

1. Нові нормативно-правові акти. Констатуємо, що провідною ідеєю реформи юридичної освіти є оновлення діючих та прийняття низки нових нормативних актів у цій сфері. Зазначаючи нормативні напрацювання, варто зауважити, що йдеться про проєкт Концепції розвитку юридичної освіти та проєкт Закону України «Про юридичну освіту та юридичну (правничу професію)». Обидва документи пройшли значний шлях обговорення і доопрацювання, отримали шквал критики та зауважень, втім, головні державні інституції у сфері освіти не відмовляються від ідеї запровадження цих актів.

Серед ідеології зазначених документів – оптимізація процесу, форм та порядку підготовки здобувачів юридичної освіти. Натомість критики серед основних аргументів зазначають такі: суперечності та невідповідність документів стандартам норм європейських країн, зокрема і щодо перетворень на рівні бакалавра та введення так званої «наскрізної магістратури»; викликають непорозуміння і є неузгодженими такі категорії як «юридична освіта» та «правнича професія»; проєкти нормативних актів не враховують потреби ринку споживачів юридичних послуг; передбачається цілковите скасування в Україні системи відомчої юридичної освіти, що є дуже дискусійним, зокрема у сучасному світі та в тих умовах, в котрих зараз перебуває Україна.

Зауважимо, що усі напрацьовані нормативні документи, так чи інакше стосуються реформ юридичної освіти, залишаються проєктами та потребують серйозного удосконалення і доопрацювання. Обов'язково варто враховувати, що такі документи були розроблені та опрацьовувалися до початку повномасштабної війни, а події, що відбуваються безумовно вносять значні корективи у механізми та процедури, що можуть допомогти не те, що реформувати юридичну освіту, а хоча б дати змогу вижити юридичній освіті України у сучасних реаліях.

2. Скорочення кількості ЗВО. Об'єднання ЗВО та скорочення акредитованих програм, що готують юристів, - дуже болюча тема. Тенденції до скорочень у сфері юридичної освіти обговорювалися уже давно та неодноразово. Така позиція викликана численною кількістю закладів, що готують юристів, їх неякісною підготовкою та відсутністю можливостей достатнього фінансування. Менше, але якісніше, особливо з можливостями сучасних електронних ресурсів, дистанційними можливостями організації навчального процесу – вимога часу і наших реалій. Навіть наведення прикладів іноземного досвіду свідчить про надлишок в Україні ЗВО, що готують юристів. Так, за даними Міністерства юстиції в Україні налічується 193 виші, що здійснюють підготовку бакалаврів з права, 120 вишів здійснюють підготовку магістрів, а також 215 вишів випускають молодших спеціалістів та спеціалістів. У той же час у Польщі у сфері вищої юридичної освіти налічується лише 25 вишів (із яких 10 – приватні), у Німеччині – 42, у Великій Британії – 97. І навіть у США, що за населенням у майже 8 разів є більшими за Україну, кількість вишів, які надають послуги із підготовки юристів, не перевищує 200.

Разом з тим, у сучасних умовах скорочення не може масово впроваджуватися державними управлінськими інституціями. Така оптимізація можлива лише за ініціативою самих закладів освіти. Звісно, можливо у цьому випадку про так зване об'єднання говорити зарано, проте, уже сьогодні мова йде про так звану внутрішню оптимізацію тих ЗВО, у яких реалізуються кілька освітніх програм за спеціальністю 081 «Право». У мирний час це здавалося малоймовірним, однак у сьогоднішніх реаліях, якщо ЗВО, що має освітню програму за спеціальністю 081 «Право», буде відчувати дефіцит у наборі здобувачів та проблеми з фінансуванням, розвиток такого сценарію уже не є таким нереальним. Варто констатувати, що у цьому напрямі зроблено деякі, нехай незначні, кроки. Зокрема, наприкінці 2019 року було законодавчо встановлено, що територіально відокремлені структурні підрозділи закладів вищої освіти в містах Київ, Харків, Львів, Дніпро та Одеса, які функціонують на день набрання чинності відповідним Законом, мають бути реорганізовані або припинені до 1 липня 2021 року рішенням закладів вищої освіти або їх засновників.

3. Контроль та додаткові регулювання зі сторони МОНу. Є проблеми з якістю підготовки та із забезпеченням рівності і студентоцентрованості у ЗВО, що готують майбутніх юристів. Яким чином можливо ефективно вирішити окреслену проблему? Піти радянським методом та почати вводити додаткові контролюючі процедури та механізми, до прикладу, додаткову акредитацію вишів, єдиного випускного іспиту для магістрів спеціальності 081 «Право» тощо? Чи є такий підхід ефективним і таким, що забезпечить успіх та покращення? Можливо окремі ідеї додаткового контролю вишів, що готують майбутніх юристів, і заслуговують на увагу, проте такий контроль свідчить про недовіру до закладу зі сторони Міністерства, його бажання самостійно контролювати процес, будуючи, досить часто, системи та механізми додаткового бюрократичного впливу. А це ми вже проходили. Тому важливо пам'ятати, що дійсно якісні зміни та ефективні політики досягаються шляхом трансформації, популяризації, навчання та виховання культури якості освіти, у першу чергу внутрішньої. Так, цей шлях складніший та ресурсно більш затратний, але сучасний, ефективний та дійсно з європейським підходом.

4. Професійність науково-педагогічного складу. Окрема увага у реформі юридичної освіти приділена питанню забезпечення та виховання професійних та компетентних викладачів, що будуть готувати майбутніх юристів. Проблема теж не нова і навіть виходить за межі юридичної спеціальності. Усім ЗВО потрібні першокласні професіонали, що мають досвід викладання та практичної роботи у сфері права, активно займаються науковими розробками, бажано на міжнародному рівні, здатні до постійного навчання і професійного розвитку, які відповідають встановленим ліцензійним вимогам та вимогам відповідності дисципліни, яку викладають, а також активно використовують сучасні та інноваційні методи викладання, сучасні цифрові технології, бажано, 24/7. Такий собі викладач-супермен, чи супервумен. Для стимулювання і заохочення викладача пропонується активно створювати та використовувати усілякі рейтинги, мова йде навіть про конкурентний рівень оплати праці. А тепер варто згадати середній рівень оплати праці викладача та співставити його з тими запитами, котрі фігурують на ринку праці.

У проєкті вищеназваної Концепції теж згадується така проблематика, зокрема, зазначено про оплату праці, безперервний професійний розвиток викладачів, академічну доброчесність і фінансування наукових досліджень. Однак, уважно прочитавши текст документа, можна помітити, що ці положення мають абсолютно декларативний характер. Уже з самої назви документа «Концепція розвитку юридичної освіти» ми бачимо, що наголос зроблено на освітньому процесі, а не на науці чи науковцях.

Виникає закономірне питання щодо низки інших моментів, що є важливими у сфері формування викладача-професіонала, зокрема: забезпечення та гарантування прав та законних інтересів викладачів; забезпечення справедливості та рівності, починаючи з питань формування навантаження, виконання професійних завдань, розподілу повноважень тощо; забезпечення прав на відпочинок та лікування; створення умов та підтримки на рівні ЗВО і держави для забезпечення професійного розвитку та професійного навчання; інформаційна та цифрова підтримка та інше. Окремо варто виділити організацію постійної психологічної допомоги усім викладачам, а також допомоги (фінансової, матеріальної, гуманітарної, консультативної) тим викладачам, котрі постраждали від війни. Тож, для того, щоб вимагати певних кваліфікацій, знань і умінь варто розробити та впровадити механізми і створити умови, що дозволять отримати такі знання чи вміння та прагнути їх розвивати. Зазначена ідея професіоналізму значною мірою деформується у надзвичайно складний для країни період, у якому ми нині перебуваємо.

5. Практична складова підготовки. На окрему увагу заслуговує впровадження ідеї принципово якісно нового підходу до реалізації такого освітнього компоненту як практика здобувачів на відповідних базах. Наразі визначена система заходів, що сприятимуть виробленню та вдосконаленню практичних навичок у студентів-правників. Це питання є надзвичайно актуальним, адже для працедавців-стейкхолдерів важливо, щоб студент не лише чудово розумів теорію, але, насамперед, умів застосувати її на практиці. Для цього запропоновано, зокрема, розширення практичної підготовки студентів за допомогою юридичних клінік при факультетах, участі студентів у навчальних судових засіданнях, турнірах із судових дебатів, стажуваннях в органах державної влади, нотаріату, прокуратури, адвокатури судах та інших юридичних особах публічного і приватного права. Серед іншого також пропонується поступове впровадження дуальної освіти - цікава та актуальна ідея, що, безумовно, є важливою складовою якісної підготовки майбутнього юриста. Втім, варто зазначити і проблематику реалізації практичної складової. По-перше, для розуміння реалізації поставленої цілі має бути чітка інструкція виконання та мінімально встановлені вимоги до такого виконання. Натепер єдиним профільним документом у цій царині є Наказ МОН України № 35 «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» 1993 року. Абсурдно застарілий документ, що не відповідає ні ідеям, ні цілям сучасної юридичної освіти. По-друге, проблема забезпечити якісну практичну підготовку здобувачів є досить глобальною та залежать від кількох ключових суб'єктів, їх можливостей, бажань, зацікавленостей у результаті тощо. Такими суб'єктами є: ЗВО, здобувач освіти та зовнішній стейкхолдер – конкретна база практики. Позитивний результат впровадження ідеї якісної практичної підготовки майбутнього юриста буде тоді, коли у цьому будуть зацікавлені усі перелічені суб'єкти. Крім того, питання має вирішуватися не точково, звівши все до декларативної констатації виконаного завдання, а комплексно - потрібен цілий механізм, окрема стратегія якісного оновлення практичної складової підготовки юристів. Також не варто забувати, що і війна вносить значні зміни у пріоритети побудови механізмів забезпечення практичної складової.

Кінець першої частини.