Освітні втрати крізь призму війни

Освітня сфера, що є найбільш масштабною в Україні, зазнала і зазнає суттєвих втрат.

До того, як перейти детальніше до розгляду цієї проблеми у вищій освіті, пропонуємо визначитися зі змістом, який ми вкладатимемо у поняття «освітні втрати», зокрема, – прогалини у знаннях та навичках студентів, тривалість переривання освітнього процесу, скорочення науково-педагогічного персоналу, скорочення контингенту студентів і знищення матеріально-технічної бази закладів вищої освіти, а також тотальне недофінансування.

Розглянемо освітні втрати саме у системі вищої освіти України, оскільки є її представниками, відчуваємо на собі ці зміни і невпинно спостерігаємо за цими процесами з середини і ззовні.

Останнім часом своєрідною тенденцією стала поява публікацій від експертів, які пропонують зосередитися на освітніх втратах в перспективі. Вони намагаються передбачити, що буде з системою освіти через п'ять, десять та більше років. Також побутує думка, що в майбутньому, під впливом технологічних змін, які стрімко відбуваються у світі, відбудеться ще більше розшарування націй. А ось ключовими факторами цього розшарування будуть система освіти та освітні інституції. Тому Україні вже зараз потрібно на політичному рівні упроваджувати стратегічне планування розвитку освіти. Оскільки саме через освіту в людей виробляється здатність до нестандартних способів мислення та створення нового.

Зовсім нещодавно ми вважали, що живемо у дуже складний період через пандемію коронавірусної інфекції. Проте зараз можна стверджувати, що завдяки досвіду надання освітніх послуг під час карантинних обмежень, системі вищої освіти України достатньо швидко вдалось адаптуватися до викликів воєнного стану і відновити навчання в онлайн форматі, а в більш безпечних регіонах – повернутися до змішаного формату. Попри це мусимо визнати, що дистанційне навчання підходить далеко не для всіх сфер освітньої діяльності і що деяких фахівців неможливо підготувати у такий спосіб. До того ж навіть з урахуванням того, що викладачі роблять все можливе й неможливе для проведення занять, надають освітні послуги просто з вулиць, «пунктів незламності», укриттів, все одно засвоєння знань, опанування вмінь та формування компетентностей ускладнюються ще й через важкий психоемоційний стан здобувачів вищої освіти.

Тема освітніх втрат набула актуальності ще під час пандемії, але через негативне забарвлення із-за слова «втрати», не отримала належної підтримки в публічному просторі. Але під час війни в Україні перед національною системою вищої освіти постали нові виклики, реагувати на які необхідно вкрай швидко й комплексно задля її збереження і розвитку, а також збільшення її внеску в соціально-економічний розвиток як окремих регіонів, так і країни загалом.


Отже, критичними викликами у вищій освіті є:

1. Знищення інфраструктури закладів вищої освіти через ракетні обстріли та окупацію деяких регіонів.

При чому, значне скорочення кількості ЗВО почалося ще у 2014 році, як через захоплення Донецької та Луганської областей, так і через демографічні чинники, які призвели до зменшення кількості вступників.

У 2022 р. абсолютна більшість університетів зіткнулись з територіальною «розпорошеністю» студентів і персоналу та, як ми вже зазначали, перейшли на дистанційну або змішану форми навчання. У найбільш критичному стані опинились ЗВО, розташовані в зонах активних бойових дій. Студенти та співробітники були змушені виїхати за межі регіону. Внаслідок інтенсивних обстрілів і бомбардувань інфраструктура цих ЗВО зазнала різного рівня пошкоджень і руйнувань. На жаль, масовані ракетні обстріли продовжують руйнувати інфраструктуру ЗВО по всій території України. До стін рідної Alma Mater повернутися одразу після війни зможуть далеко не всі студенти і викладачі.

Крім того, ряд ЗВО переміщено з окупованих територій, а деякі не здійснили цього і перебувають поза правовим полем України. Переважно переміщено заклади з Луганська, Донецька і АР Крим, Маріуполя, Краматорська, Слов'янська, Мелітополя, Бердянська, Херсону, Сум. Умови, в яких здійснювалось переміщення, різні для цих закладів. Разом з тим, більшість проблем для них є схожими, насамперед спричиненими відсутністю механізму евакуації. Неможливими було вивезення з окупованої території документації, матеріально-технічної бази та організація масового виїзду студентів і викладачів. Внаслідок цього ЗВО мали певні труднощі щодо роботи з установчими та іншими документами, видачею дипломів студентам, технічним забезпеченням освітнього та наукового процесів.

2. Скорочення фінансування вищої освіти.

Освіта й наука в Україні завжди фінансувалися за залишковим принципом.

Законом України «Про освіту» передбачається фінансування освітньої галузі у розмірі не менше 10% ВВП. Досягти такого рівня її фінансування ще не вдавалось ніколи. У проєкті Державного бюджету України на 2022 р. уперше видатки на освіту зведеного бюджету 2022 року були передбачені у розмірі понад 7% ВВП (392,2 млрд грн.). Проте війна внесла свої корективи і Постановою Кабінету Міністрів № 401 від 1 квітня 2022 р. було здійснено перерозподіл державного бюджету України на 2022 р., якою збільшено обсяг видатків за програмою «Резервний фонд» на суму 73,3 млрд грн. для фінансування потреб оборони та безпеки. Унаслідок видатків на освіту скоротилися на 14 млрд грн. за рахунок зменшення бюджетних асигнувань на забезпечення здобуття професійно-технічної та професійної освіти, наукової діяльності установ, надання освіти установами загальної середньої освіти державної форми власності, підготовки кадрів ЗВО, виплати академічних стипендій, освітніх субвенцій місцевим бюджетам та ін.

У державному бюджеті України на 2023 рік на освіту виділили 122,12 млрд гривень, а це на 20% менше, ніж минулого року. Скорочено практично усі програми розвитку, йдеться про ремонти, будівництво та закупівлю обладнання. Освітня субвенція, яка спрямовується на зарплати буде меншою на 19%. Освітянам доведеться затягнути паски ще тугіше, попри те, що фізичне та психологічне навантаження постійно зростає.

Зважаючи на падіння реальних доходів населення вища освіта стане ще більш недоступною для соціально вразливих і малозабезпечених категорій населення. Обсяги надходжень від оплати за навчання не покриватимуть повною мірою всі видатки ЗВО і вже має місце заборгованість по оплаті студентів, що навчаються за кошти фізичних та юридичних осіб.

З метою підтримки здобувачів вищої освіти восени 2022 р. Міністерством освіти і науки України було розпочато процедуру переведення пільгових категорій на місця державного замовлення. З одного боку, це допомогло зменшити фінансовий тягар здобувачів із небезпечних та окупованих територій. З іншого боку, це досить сильно вдарило по фінансуванню самих ЗВО, оскільки суттєво скоротилось фінансування їх спеціальних фондів, використовуваних для здійснення видатків спеціального призначення, а також для забезпечення реалізації пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням ЗВО основних функцій.

Не можемо обійти увагою й брак фінансування наукової діяльності ЗВО. На початку лютого 2023 р. українські університети отримали наказ МОН України про скорочення фінансування фундаментальних (до 60%) і прикладних досліджень, науково-технічних розробок (до 70 %) від потреби на 2023 р. та усіх досліджень молодих вчених (до 80 %) від потреби на 2023 р. При цьому окремим пунктом ЗВО зобов'язали забезпечити збереження науково-технічного потенціалу та виконання технічних завдань робіт і розробок у повному обсязі. Таким чином, спостерігаємо, як національна наука частково переходить у площину волонтерства.

3. Втрата кадрового потенціалу.

Маємо констатувати суттєвий розрив в оплаті праці між сектором вищої освіти й іншими секторами економіки, а ще, як було зазначено вище, витрати на оплату праці освітян у 2023 скорочено.

Також заробітна плата науково-педагогічного персоналу ЗВО в Україні є набагато нижчою, ніж у розвинених країнах. Спостерігається суттєва регіональна диференціація оплати праці науково-педагогічних працівників у закладах вищої освіти, що підпорядковані МОН України. Найбільшою середня заробітна плата є у ЗВО м. Києва, Харківської, Полтавської, Івано-Франківської, Львівської, Дніпропетровської та Одеської областей. Зокрема у 2019 р. середня зарплата науково-педагогічного працівника Київського національного університету імені Тараса Шевченка становила 22991,56 грн, Львівського національного університету імені Івана Франка – 12360,68 грн, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків) – 27716,03 грн.

Низька оплата праці, як наслідок, призвела до падіння престижу цього виду діяльності. В умовах воєнного стану ЗВО змушені оптимізувати витрати на оплату праці персоналу шляхом скорочення надбавок, подрібнення ставок та скорочення штату працівників. З 1 січня 2023 р. керівництву багатьох ЗВО довелось суттєво скорочувати кількість штатних ставок науково-педагогічних працівників, навчально-допоміжного персоналу та інших працівників через суттєве скорочення фінансування, а також скорочення контингенту студентів. Перелічене змушує викладачів залишати професію та переходити у більш оплачувані сфери діяльності або працевлаштовуватись у закордонних ЗВО. Зазначимо, що досить велика кількість науково-педагогічних працівників звільнились з українських ЗВО, щоб працювати за кордоном та отримувати значно вищу зарплатню, ще до того, як розпочалось скорочення ставок. Тобто причиною цього стала не тільки безпекова ситуація в країні, але й можливість вищої фінансової винагороди за свою працю.

4. Відтік українських та іноземних студентів.

Іноземні громадяни з більш ніж 150 країн світу навчалися у 240 закладах вищої освіти України і здобували вищу освіту за різними спеціальностями.

На початок 2021/2022 н.р. в українських ЗВО навчалося понад 76 тис іноземців. До основних причин, які сприяли зростанню їх чисельності в останні роки, відносять: якість навчання, вартість навчання, визнання диплома в їхніх країнах, бажання навчатися в одній з європейських країн.

Останнім часом також спостерігалася тенденція збільшення кількості українських випускників, охочих навчатися в закордонних університетах. Так, ЗВО Польщі з кожним роком приймали на навчання все більше і більше українських абітурієнтів. Постійно проходили освітні виставки «Освіта за кордоном», активно працювали агентства, які допомагали абітурієнтам успішно оформлювати необхідну документацію і мотивували вступати саме до закордонних ЗВО.

Водночас вступна кампанія у 2022 та 2023 рр. в Україні відбувалася та відбуватиметься у складних умовах. Для багатьох ЗВО неможливим є здійснення профорієнтаційної роботи серед старшокласників у звичному форматі. Ключовим прийомом була можливість потенційних абітурієнтів зануритися в атмосферу закладу вищої освіти, відчути її відмінність від загальної середньої, глибше зрозуміти, що вони хочуть стати студентами саме цього закладу.

Створені презентаційні майданчики ЗВО довелося перевести у віртуальний режим, який не дозволяє відтворити автентичну університетську атмосферу через опосередкованість екрана комп'ютера. До того ж скоротилась кількість вступників із зон активних бойових дій та окупованих територій, які не мали змоги ознайомитися з умовами вступу, мали обмежений доступ до мережі інтернет, а у випадку останніх наражалися на небезпеку через вступ до українського ЗВО або обирали фейкові новоутворення, які проголосили себе російськими закладами вищої освіти, але функціонують як інструменти російської пропаганди і «промивки мізків».

Європейські, азійські та інші країни зацікавлені в наших студентах та мають можливості для їхнього залучення, а в умовах війни запропонували лояльні умови для навчання талановитої української молоді на їх теренах. Звісно, це спонукало абітурієнтів і студентів їхати на навчання до інших країн, таким чином рятуватись від війни та відкривати для себе нові перспективи у світі.

Відкритими залишаються запитання «Чи повернеться освічена молодь в Україну?», «Чи буде куди повертатись молодому потенціалу української нації?», «Чи з'являться в Україні перспективні програми для молодих фахівців з гідною оплатою праці?».

5. Освіта на тимчасово окупованих та деокупованих територіях.

На наш погляд, про цей виклик треба говорити окремо, бо попри спільні проблеми для закладів вищої освіти, такі як втрата будівель та матеріально-технічної бази, кадрового складу і студентського контингенту, на окупованих територіях надзвичайно гостра безпекова ситуація та російська пропаганда спричинили значно більших освітніх втрат.

Дехто з науково-педагогічних працівників став колаборантом, хтось через страх потрапити в полон виїхав за кордон або звільнився, а хтось місяцями перебуває в полоні.

Певна кількість студентів перейшли на навчання до фейкових клонів, які називають себе закладами вищої освіти. Ще частина студенів була змушена покинути навчання через фінансові труднощі та неможливість оплачувати навчання або загрозу життю з боку окупантів, які швидко перекваліфіковують громадян України в «нацистів», забирають в полон і піддають тортурам. Дехто виїхав за кордон і залишив навчання, бо змушений працювати повний робочий день, відповідно не має ані часу, ані сил продовжувати здобувати освіту.

Багато потенційних абітурієнтів з окупованих територій так і не змогли стати студентами, оскільки не змогли подати документи до бажаних закладів освіти, знайти фінанси для навчання за контрактом, або не мали достатньої інформації та піддалися впливу російської пропаганди. Проте є випадки, коли бажання навчатися в українському ЗВО було настільки сильним, що абітурієнти подавали заяви потайки від батьків, чиї мізки вже були «промиті» російською пропагандою. Хоч такі кейси не є численними, але вони свідчать про незламність духу української молоді та прагнення якісної вищої освіти.

Перелік освітніх втрат є відкритим, оскільки кожен ЗВО має свою унікальність і специфіку. Тож і локальні та глобальні втрати мають свої особливості й по-різному позначилися на їх функціонуванні.

Міністерство освіти і науки України 14 листопада 2022 року опублікувало на своєму сайті покрокову інструкцію для відновлення освітнього процесу після звільнення тимчасово окупованих територій «Алгоритми першочергових дій органів місцевого самоврядування після деокупації тимчасово окупованих територій для поновлення освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти». Окремого алгоритму щодо повноцінного відновлення освітнього процесу у закладах вищої освіти на цих територіях МОН України поки не пропонує. Чи буде пропонувати? Чи знову буде апелювати до автономії ЗВО? Наразі — невідомо.

Сьогодні в Україні відсутні усталені національні процедури та інструментарій дослідження рівня освітніх втрат та їхньої компенсації. Крім «Стратегії освітніх оцінювань в Україні до 2030 року», яку було прийнято у 2019 році, інших нормативних і стратегічних документів не існує. Міжнародні дослідження проводились тільки на рівні загальної середньої освіти й мали концептуальний характер. На жаль, освітні втрати нашаровуються та здійснюють негативний вплив на формування майбутнього людського капіталу країни та її економічний добробут.

Не менш вирішальним є формування соціальних чинників у системі вищої освіти. За умов тривалого дистанційного навчання та складного психоемоційного стану представникам молодого потенціалу України буде складно взаємодіяти в соціумі з іншими людьми, якщо не забезпечити для них сьогодні належної та вчасної підтримки. В освітньому середовищі відбувається важливий етап соціалізації через досвід взаємодії з іншими однолітками. І цей напрям діяльності ЗВО також має набути свого розвитку.

Саме зараз той час, коли потрібно зосередитись на оцінці освітніх втрат та підтримці розвитку системи вищої освіти. Без інвестицій у людський капітал через відновлення системи надання високоякісної освіти неможливе економічне зростання України. Для цього треба сформувати стратегію розвитку освіти на системному рівні, розробити національну систему моніторингу освітніх втрат, створити на базі ЗВО центри оцінювання знань дорослих і запровадити індивідуальні консультації та короткотривалі курси з опанування різноманітних спеціалізацій. Так українське суспільство зможе зміцнити сталість інтелектуального розвитку людського капіталу, його добробуту і рівня життя — з упевненою перспективою в майбутньому.