Розвиток освіти у післявоєнний період – бачення прогресильних освітян

World Cafe або інакше – світове кафе – це діалогова методологія проведення розмов з відповідними питаннями та темами, де головною ідеєю є поєднання думок з огляду на досвід, цінності та інтереси учасників для поглибленого вивчення проблеми з метою створення або реалізації спільної цілі.

На обговорення було винесено шість тем: студенти, викладачі, наука, інтернаціоналізація, управління, фінанси; які формувались як виклики та можливі варіанти рішення. Розглянемо детальніше результати напрацювань прогресильних викладачів.

Відзначено, що перший виклик з яким доводиться і доведеться стикатись – це низька мотивація у студентів до навчання та, часто, несвідомий вибір спеціальності. Можливим способом вирішення може стати формування чіткого розуміння студентами перспектив після завершення навчання та створення можливостей для них зміни спеціальності після першого курсу.

Другий виклик – це відтік студентів. Ця тенденція спостерігалась і раніше, але війна посилила цей процес. Розв'язання цього питання вбачається у створенні конкурентоспроможної освіти та безпекового середовища в країні.

Черговим викликом зазначено інформаційну неграмотність, а для її подолання запропоновано проведення додаткових тренінгів з використанням англомовних джерел.

Вказали і на недостатній рівень середньої освіти та запропонували налагодити систему взаємодії між вчителем, учнем та викладачем.

З метою подолання розриву між теорією та практикою запропоновано залучати студентів до навчання на практиці з можливістю реалізації системи дуальної освіти, а також зменшенням кількості нефахових дисциплін.

Скорочення закладів професійно-технічної освіти є ще одним викликом для студентів, бо далеко не всі потребують саме університетської підготовки для отримання професії. (У ПТУ приймають студентів за рейтинговими списками, результатами співбесіди або вступних іспитів. Прохідний бал в ПТУ значно нижче, ніж в ЗВО.) З цією метою слід ініціювати збільшення кількості закладів професійно-технічної освіти, сприяти підвищенню авторитету та іміджу ПТУ в Україні.

Гострим залишається і питання актуальності освітніх програм та застарілості спеціальностей, то ж має бути постійний моніторинг та перегляд освітніх програм задля відповідності вимогам ринку праці.

Ще одним з викликів є відсутність військової підготовки у студентів та студенток і варто передбачити введення обов'язкових курсів воєнної та медичної підготовки без огляду на їх спеціальності.

Останнім викликом було зазначено недостатню престижність української освіти. З метою підвищення її престижності запропоновано сформувати етичні норми спілкування між викладачем та студентом, збільшити «поріг» доступу до вищої освіти, підвищувати та розвивати власний бренд викладачам.

Оскільки захід проходив у змішаному форматі, то окремо ще відбулась дискусія освітян в онлайн-форматі, які обрали для себе тему – «студенти».

Варто зазначити, що спільним напрацюванням у двох групах є виклик – відтік студентів за кордон, які ще є і складовою економіки як кваліфікована робоча сила. Запропоновано утримувати студентів через запровадження додаткових програм співпраці, як на національному, так і на міжнародному рівні, та академічна мобільність перевести на новий рівень.

На думку освітян, ще один виклик для студентів – це труднощі з працевлаштуванням і запропоновано проходити стажування на останньому курсі навчання, проходження реальної практики, запровадження дуальної освіти, впровадження культури перезарахування практичної частини дисципліни за рахунок праці та повернути систему замовлення від роботодавців на молодих фахівців.

В умовах повномасштабної війни студенти тепер постійно стикаються з новими викликами через відсутність електроенергії та нестабільність зв'язку. Врятувати в цій ситуації може асинхронний режим навчання за чіткими правилами.

З розпорошеністю студентів по всьому світу може справитись диджиталізація навчання та розвиток онлайн-університетів.

Ще одним дуже актуальним питанням буде повернення ветеранів. Тому вже зараз вищій освіті треба орієнтуватись на людей з інвалідністю, розробляти спеціальні підготовчі курси без пониження рівня входу до університетів, а самі університети мають стати центрами надання допомоги та волонтерського руху. Безперечно, треба забезпечувати вирішення безпекових питань всіх учасників навчального процесу та переосмислити систему цивільного захисту. І ще запропоновано ширше імплементувати неформальну освіту в освітній процес ЗВО.

Перше на що вказали викладачі – це надмірне навантаження у 600 годин в порівнянні з мізерною оплатою праці. В цьому ж питанні сказали й про порушення солідарності та справедливості розподілу навантаження, що зосереджено в руках завідувачів кафедр, і про скорочення ставок, що є наслідком зменшення кількості вступників у ЗВО та студентів у цілому.

Для забезпечення уніфікованого та справедливого розподілу навантаження між викладачами нормативи мають бути визначені на рівні МОНУ та, як наслідок, закріплені на рівні внутрішніх актів ЗВО (з урахуванням стажу, рейтингу викладача, його активностей, результатів опитувань здобувачів освіти тощо); організовано прозору процедури розподілу навантаження з використанням системних технологій; акцентування уваги на організації та проведенні якісної та ефективної профорієнтації у межах України, а особливо за кордоном (можливо із запровадженням пільг для українців, котрі проживають за кордоном); розширення змісту навантаження за допомогою організації проведення курсів, тренінгів, надання часу на наукову роботу для написання статей та інших публікаційних матеріалів.

Як і серед студентів, так і серед викладачів теж посилились міграційні процеси та відтік науково-педагогічних кадрів десь вже є викликом, а в майбутньому може стати значною проблемою і знову тут вбачається варіант вирішення цього питання через підвищення заробітних плат, які б відповідали ринку праці та завантаженості. Також освітяни вказали й на створення відповідних умов праці (психологічних, матеріальних, технічних тощо) та чітке нормативне встановлення різного роду заохочень.

Обов'язковою умовою розвитку викладачів є забезпечення академічної мобільності та організація професійного розвитку шляхом державного фінансування, створення системи мотивації, яка б заохочувала науково-педагогічних працівників до професійного розвитку в тому числі у межах академічної мобільності; участь у грантових програмах у тому числі із залученням бізнесу.

Освітяни зазначили, що війна є викликом для розвитку науки та обов'язковою умовою для її подальшого розвитку є перемога. На часі займатись розробкою моделі розвитку науки в Україні після завершення війни, алгоритму кризових рішень та проєктів створення наукових хабів.

Комерціалізація наукових досліджень «буксує», тому доцільним буде посилення співпраці з міжнародними партнерами та розвиток наукового підприємництва.

З метою підвищення публікаційної активності варто, знову ж таки, розвивати міжнародну співпрацю та приєднатись до CoARA, а також дотримуватись балансу (у межах академічної свободи) між кількістю і якістю публікацій.

У питаннях внутрішньої та зовнішньої конкуренції держава має виступати незалежним суб'єктом з «регулювання» недоброчесної конкуренції.

«Відтік мізків» є викликом і для розвитку наукової сфери й запобігти цьому можна через розробку концепції «Місце і роль України у новій картині миру», створенні нових інтелектуальних центрів крос-дисциплінарного типу.

Диджиталізація створює певні загрози для науки тому треба працювати над формуванням і розвитком культури відкритої науки, відкритої освіти та підвищувати цифрову грамотність науковців.

З метою подолання наукового нігілізму варто розвивати співпрацю з громадськими організаціями.

Сучасна ситуація вимагає екологізації всіх форм людської діяльності й науки зокрема. Здійснення можливе через застосування STEM-підходу, створення безпечного простору та безпечного навколишнього середовища.

В цій темі визначили найбільшу кількість викликів. Серед них є такі, що зустрічались в інших темах, наприклад, «відтік мізків», прояви корупції, розвиток грантових програм так і специфічні тільки для цієї теми. Таким викликом є несинхронізованість стандартів української освіти світовим, тому потрібна зміна стереотипів у якості освіти.

Через невідповідність українських рамок кваліфікацій європейським виникає потреба їх узгодження.

Також проблематичним є перезарахування кредитів під час академічної мобільності студентів (внаслідок невідповідності навчальних програм, робочих програм дисциплін тощо), тому потребує уніфікації система перезарахування кредитів до європейської та світової.

Вітчизняні освітяни мають недостатню інтегрованість з іноземними колегами, тому потрібно активізувати міжнародні зв'язки науково-педагогічних працівників через проведення заходів для знаходження партнерів.

На жаль, в Україні відсутній освітній маркетинг світового рівня, а запровадження міжнародних маркетингових служб в закладах освіти сприяло б вирішенню цього питання.

Досі мовний бар'єр є перепоною для посилення інтернаціоналізації та розвитку освіти. Полілінгвізм та створення умов для опанування іноземних мов науково-педагогічними працівниками у своєму закладі освіти сприяло б вирішенню зазначеного виклику.

Щодо доступу до грантів, то одночасно виникає кілька проблем і їх непоширення, і відсутність досвіду їх отримання, і десь незацікавленість адміністрації у довгостроковому ефекті від грантових проєктів. Створення єдиної платформи, обмін позитивними практиками отримувачів грантів, звітування адміністрації за довготривалий ефект від грантових проєктів значно б розширило знання та можливості викладачів в отриманні нових грантів.

Вимога щодо обов'язковості публікуватися у Scopus і WoS є певною «дискримінацією» українського науковця у міжнародній світовій спільноті, тому варто демонополізувати та розширити публікаційні бази.

Часто закордонні стажування пропонуються дистанційно і не дають можливості повноцінного занурення. Отже, варто працювати над створенням релевантних програм академічної мобільності науково-педагогічних працівників з фінансовою підтримкою та доступністю для всіх зацікавлених.

Наразі, подаючи грантову заявку чи інші варіанти немає захищеності авторських ідей від їх використання іншими науковцями чи закладами освіти «крадіжка ідей», тому мають бути механізми захисту авторських прав, навіть, якщо це ідея.

Явище ейджизму притаманне багатьом сферам, але біологічний вік не повинен бути перепонами, якщо є потенціал. Тому має бути збалансований підхід до різних вікових груп.

Через відмінність менталітетів розвиток інтернаціоналізації може значно ускладнюватись і розвиток культури та етики толерантності сприятимуть порозумінню.

Глобалізація впливає на економічні, політичні процеси, а також відбивається на питаннях освіти, тому, вже потрібно виходити на східні та латиноамериканські освітні ринки.

Перед управлінцями ЗВО постало питання виїзду науково-педагогічних кадрів за кордон через російську військову агресію і єдиним варіантом повернення чи залучення нових викладачів було названо збільшення фінансування.

Після війни очікується збільшення чисельності осіб з інвалідністю й ось тут, ЗВО повинні реалізовувати механізми інклюзивної освіти.

Десь третя частина закладів освіти постраждали внаслідок війни та потребують відновлення матеріально-технічної бази через залучення фінансування з різних джерел.

Відповіддю на наявність авторитарних практик на рівні менеджменту ЗВО мають стати активні, дієві та ефективні профспілки, наглядові ради та децентралізація на рівні ЗВО.

Крім того, пропонується запровадження дворічного випробувального терміну для осіб, які вперше обіймають посаду ректора.

Як би не зазначали в МОН, але реальна автономія ЗВО – відсутня, а ось повної автономії можна досягти саме через обмеження повноважень МОН.

На рівні управління ще спостерігається корупція та непотизм. Запровадження відкритих баз даних та KPI для ректорів сприятиме зменшенню цих проявів.

Щодо бюрократії та формалізму, то тут у нагоді стане диджиталізація, зміна методів оцінювання якості менеджменту й оптимізація бізнес процесів.

З «застоєм» в менеджменті можна боротись за допомогою обмеження ректорів у перебуванні на посаді понад два строки, із законодавчим усуненням шляхів уникнення даного обмеження, зокрема, через проведення різного роду реорганізації ЗВО.

Запровадження вікового цензу для керівних посад в ЗВО – 60 років.

Тут же освітяни зазначили про відсутність досвіду проведення міждисциплінарних досліджень і про створення комітетів та експертних груп для набуття відповідного досвіду.

Системи рейтингування не дають чітких критеріїв вимірювання ефективності ЗВО, а отже потребують розробки та впровадження чітких критеріїв вимірювання ефективності ЗВО.

Без належного фінансування неможливий розвиток освітнього середовища, а скорочення бюджету на освіту при збільшенні кількості пільговиків та осіб з інклюзією спровокує ряд нових питань, тому варто вже шукати варіанти залучення донорів, іноземного фінансування, грантів, запроваджувати програми партнерства з бізнесом та створювати фонди при ЗВО.

Як зазначалось раніше, частина закладів освіти потребують відновлення через руйнування або пошкодження матеріально-технічної бази внаслідок ракетних ударів, а частина оновлення та осучаснення застарілої матеріальної бази.

Оплата за навчання є викликом для студентів через низьку платоспроможність, а демографічні процеси відображаються і на зменшенні кількості студентів. Тому варто зосередити увагу на залученні іноземних студентів, пошуку нових освітніх ринків, розвитку навчання за військовими спеціальностями та проведенні оплатних неформальних тренінгів.

Часто зазначають про відсутність практичних навичок у студентів, тому запровадження дуальної форми навчання сприятиме формуванню практичних навичок випускників.

Освітяни відзначили відсутність зацікавленості роботодавців у співпраці з ЗВО (це може бути суб'єктивне сприйняття). А ось створення цільових курсів, спільних програми з роботодавцями та сертифікаційні програми може викликати бажаний інтерес до співпраці.

Про низьку оплата праці викладачів відзначили під час розгляду всіх тем. Запровадження грейдингової система оплати праці в освіти дозволило б справедливо розподіляти фонд оплати праці відповідно до прикладених зусиль та результатів.

Для справедливого розподілу премії, уникнення зловживань при закупівлях та нераціонального розподілу коштів запропоновано долучати до процесу розподілу коштів персонал тим самим дотримуючись прозорості.

Щоб обґрунтувати вартість за навчання слід залучити незалежні аудиторські фірми до аудиту ЗВО.

Відсутність довготривалих програм розвитку освіти вже має свої негативні відбитки, то ж для її розвитку слід сфокусувати увагу на прикладних напрямках та розробити довготривалу стратегію розвитку.

Політична демагогія про безплатну освіту може бути реалізована за умов обґрунтованих прогностичних розрахунків економічної доцільності.

Узагальнюючи напрацювання з кожної теми щодо напрямів розвитку освіти у післявоєнний період, найболючішими питаннями є «відтік мізків», низька оплата праці при збільшенні навантаження, повернення ветеранів та включення їх в освітнє середовище.