«Залежність» викладачів від кількості студентів в Україні та світі
(частина 1)

Вивчення й осмислення досвіду закордонної вищої освіти виступає з одного боку необхідною умовою подальшого вдосконалення вищої освіти в Україні, а з іншого боку, спостерігається інша крайність, коли багато зовні привабливих підходів намагаються в чистому вигляді перенести та вписати в українську систему. Недостатнє усвідомлення реальної ситуації, стану матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу, традицій і досвіду, що склався, нерідко перешкоджають упровадженню будь-яких, навіть найкращих, ідей, найефективніших методик.

Так, низка реформ останніх десятиліть тільки погіршила становище викладачів закладів вищої освіти починаючи зі зниження рівня заробітної плати відносно до заробітної плати вчителів шкіл, збільшення навантаження та постійною загрозою залишитись без роботи. Дехто з освітніх експертів називає таке становище рабським, бо український викладач перебуває в дуже і дуже залежному становищі, попри те, що він добросовісно виконує свої обов'язки та добре ставиться до студентів.

У будь-який момент свого життя викладач може втратити роботу, а знайти нову не так-то й легко в умовах сьогодення. І його перспективи від нього зовсім не залежать, ні від якості його викладання, ні від професійного вдосконалення, ні від публікацій у Scopus.

Вимоги про «приведення у відповідність з європейськими стандартами норм навчального навантаження викладачів закладів вищої освіти, збільшення показника кількості студентів на одного викладача до вісімнадцяти» окрім збільшення навантаження на одного викладача стали тим механізмом, що сприяє скороченню чисельності науково-педагогічних працівників.

Яким чином пов'язані кількість викладачів, студентів та навчальне навантаження?

Ставки науково-педагогічних працівників рахують відповідно до вимог Постанови № 1134 від 17 серпня 2002 року в якій встановлено нормативи чисельності студентів (аспірантів, докторантів тощо) на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника у закладах вищої освіти III й IV рівня акредитації.

В документі вказується, що «штатна чисельність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III й IV рівня акредитації […], визначена згідно із затвердженими цією постановою нормативами, є граничною».

Це означає, що кількість ставок, котрі має університет, напряму залежить від кількості студентів і не може бути більшою, ніж розраховано відповідно до нормативів. Згідно з цією постановою, у середньому по вищій освіті співвідношення складає десять студентів на одного викладача, але конкретні цифри змінюються залежно від спеціальності (від 4,5 на музичному мистецтві до 13,5 на філології), освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалаври, спеціалісти чи магістри), форми навчання, громадянства (наявності груп з іноземними студентами).

Отже, залежно від кількості студентів кожний університет має певну кількість ставок. А далі відбувається ще й розподіл по кафедрах.

Кафедри розраховують загальне навантаження окремих викладачів, яке складається з навчального, методичного, організаційного й наукового. Частіше чіткому підрахунку піддається тільки навчальне навантаження (тобто існують нормативи його підрахунку), котре найбільше впливає на отримувану ставку.

При цьому існує загальнодержавна норма того, що максимальне навчальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника не може перевищувати 600 годин на навчальний рік, а кожен університет установлює власну норму мінімального/максимального навантаження для кожної посади відповідно до наукового ступеня, ученого звання, рівня кваліфікації, досвіду роботи, участі в методичній, науковій та інших видах робіт. На навчальне навантаження викладача найбільше впливають кількість аудиторних годин і кількість студентів на окремих дисциплінах.

Кафедри додають навантаження різних викладачів, формують штатний розклад, де визначають кількість потрібних ставок. Після цього штатний розпис подається в навчальну частину.

Далі починається найцікавіше. В університеті існує гранична межа кількості ставок. І ця кількість залежить від кількості студентів.

Кількість ставок, яка запитується кафедрами, залежить від зовсім іншого показника — кількості навчального навантаження, котре не корелює з кількістю студентів. Одна лекція може викладатися для потоку із 30 чи 130 студентів, і при цьому це все одно рахуватиметься як дві години навчального навантаження.

Проте, оскільки фінансування університет отримує відповідно до кількості ставок, розрахованих нормативним співвідношенням викладачів і студентів, то саме цей показник є вирішальним. Тому кафедри змушені підлаштовувати свої запити під наявну в університеті кількість ставок. Переважно кількість ставок, що запитується кафедрами, є більшою, тому кафедри повинні коригувати штатні розписи, формально «зменшуючи» навантаження викладачів. Тобто за всього бажання кафедри дати певному викладачеві більшу кількість годин на наукову роботу, зробити це часто немає можливості, оскільки кількість ставок для університету є чітко визначеною, як і кількість предметів, які мусить прослухати студенти, а отже, прочитати викладач. Тобто кафедра не може ні найняти більше викладачів, ні зменшити кількість предметів, які викладаються, щоб розвантажити своїх співробітників.

А ще ж є вимоги про публікації та виконання мінімум 5-и ліцензійних вимог. При заробітній платі в 300-400 євро викладач ще мусить інвестувати у власну наукову роботу, а іноді й профорієнтаційні заходи. Є ще дуже багато випадків відвертого волюнтаризму адміністрацій щодо викладачів.

Варто ще згадати такі причини як пандемія, війна, через яку скорочено фінансування освіти та ще одна дуже вагома причина – це скорочення молоді в країні через низькі демографічні показники та посилення зовнішньої міграції молоді внаслідок війни.

Отже, якщо подивитись на портрет українського викладача в сучасних реаліях, то вимальовується такий собі сумний образ невеселої людини, яка постійно перебуває під тиском багатьох зовнішніх факторів.